Клімат
Територія Туреччини знаходиться в межах субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і дуже складна циркуляція повітряних мас обумовили велику розмаїтість кліматичних районів.
Чорноморське узбережжя Туреччини відрізняється помірковано теплим кліматом, що характеризується великою вологістю, порівняно рівномірним розподілом опадів по сезонах року, печенею влітку і прохолодною зимою. Середня температура січня на узбережжя -1-5°, +7°, липня +22, +24°. Високі Понтійські гори узимку захищають Чорноморське узбережжя від впливу холодних повітряних мас внутрішніх районів країни, а Чорне море зменшує вплив холодних північних вітрів. Крім того, східна частина Чорноморського узбережжя захищена від проникнення холодних вітрів високими Кавказькими горами.
Чорноморське узбережжя одержує найбільша кількість опадів, чим воно також багато в чому зобов'язане високим Понтійським горам. У східній частині узбережжя випадає до 2500 мм опадів у рік. У західних районах узбережжя опадів менше — 700—800 мм. Південні схили Понтійських гір відрізняються більшою сухістю, чим північні навітряні схили. Рясні опади на північних схилах за всіх часів року викликані пануючими в країні північно-західними вітрами, що дують з Чорного моря, і зі середземноморськими циклонами.
Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Середземноморське узбережжя відрізняються типово середземноморським кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця (липень чи серпень) в Адані досягає +28° і самого холодного (січень чи лютий) +10°. У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, узимку случаються заморозки. Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500—800 мм у рік, 1000—1500 мм — у західній чисти Тавра (на навітряних схилах) і до 500 мм — у східній.
Північ Західної Анатолії, піддана впливу теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25С, узимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря – улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися.
Флора
Флора Туреччини включає близько 6700 видів рослин, з них велика частина – це представники сімейств складноцвітих, бобових і хрестоцвітих. Більш третини видів рослин ендемічні для Туреччини. Особливо багато ендеміків серед ксерофільних рослин: астрагалів, акантолимонів, кузиній. Чимало також ендемічних реліктів третинного часу: бальзамне дерево й ін.
Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії — найбільш населеної частини Туреччини.
Фауна
На території Туреччини мешкають олень, косуля, кабан, вовк, шакал, гієна, ведмідь, гірський козел, з птахів — горобець, ластівка, жайворонок, соловей, лелека, орел. Зустрічаються також змії і ящірки.
Річки і озера
Територія Туреччини, за винятком Анатолійського плоскогір'я, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Однак велике значення рік, як можливих джерел гідроенергії, поки ще дуже слабко використовуваних. Частково поверхневі води Туреччини використовуються для зрошення.
Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють загрозу повені, а в звичайно посушливі літній і осінній сезони сильно міліють, дрібні часто пересихають зовсім.
У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тігр, що стікає з Вірменського нагір'я.
Найбільші озера — Ван і Туз.
Природно-ресурсний потенціал та загальна характеристика господарства
Природні ресурси Туреччини ще недостатньо вивчені, проте там виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. По запасах хромової руди Туреччина займає друге місце в капіталістичному світі. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді. З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є оз.Туз.
Азіатська частина Туреччини становить 97% площі і тільки 3% припадає на європейську частину — Фракію. Гірський рельєф Анатолії та Вірменського нагір'я з напіваридними ландшафтами разюче контрастує з прибережними смугами, що оточують півострів Мала Азія. Найбільш населеною і найбільш економічно розвиненою частиною країни є узбережжя Егейського та Мармурового морів з їх широкими річковими долинами.
Країна має значний людський потенціал. Але якісно він невисокий: майже 40% населення живе в сільській місцевості. 1/3 дорослого населення є неписьменною.
В кінці XX ст. Туреччина стала індустріально-аграрною. Промислова продукція у ВНП становить 22%, а сільськогосподарська — 20%, проте в сільському господарстві все ще зайнято 47% працюючих, а в промисловості — 11%. ВНП в розрахунку на душу населення в два рази нижчий від середнього світового.
Найпродуктивніші сільськогосподарські землі знаходяться в прибережних районах з їх родючими ґрунтами, середземноморським кліматом і можливостями зрошення. Звідси йде й основна частка сільськогосподарського експорту: сухофрукти, цитрусові, ізюм, горіхи, бавовна, тютюн, томати. На Анатолійському нагір'ї вирощують пшеницю, ячмінь, розводять овець. Врожаї зерна і продуктивність тварин низькі. Періодичні тривалі посухи ще більше загострюють ситуацію.
Мінеральні ресурси країни різноманітні, але незначні. Найбільше значення мають коксівне вугілля і хроміти. Добувають залізну руду. Виплавка сталі останнім часом зросла до 9 млн т. Головну роль в обробній промисловості, як і раніше, відіграють легка (текстильна) і харчова промисловість. Виготовляють традиційні машини (рухомий склад залізниць, верстати для текстильної промисловості), будівельні матеріали, папір. Більшу частину промислового обладнання, транспортних засобів, хімікатів імпортують. Значну роль продовжує відігравати кустарно-ремісниче виробництво. Низьким залишається виробництво і споживання енергії. Розвиток обробної промисловості стримує вузький внутрішній ринок. У цьому відношенні відкриття в 90-х роках ринків країн СНД (включаючи й Україну) для низькоякісних споживчих товарів Туреччини мало для неї неабияке значення.
Туреччина має великий туристичний потенціал. Пляжі й курорти її субтропічних узбереж доповнюються багатющими археологічними та архітектурними пам'ятками, починаючи з часів хеттської держави і гомерівської Трої. Особливо багато пам'яток часів стародавніх Греції та Риму. Використанню цього потенціалу заважають релігійні проблеми і слабкість відповідної інфраструктури. Знову ж таки, сучасний потік у Туреччину туристів з України та інших країн СНД має для неї велике значення. Найвідомішою курортною зоною стало Середземноморське узбережжя з центром Анталья.
Торгує Туреччина в основному з країнами Західної Європи, в першу чергу з Німеччиною. Частка її у зовнішньому торговому обігу України в 1995 р. становила 0,96%. Торговий баланс Туреччини негативний. Ситуацію загострює необхідність імпорту рідкого палива. В платіжному балансі значну роль відіграють грошові перекази турецьких робітників з-за кордону, іноземний туризм, орендна плата США за користування військовими базами та іноземні позики.