Загальне падіння енергії хвильового поля в бухтах (формування пересипів)

Загальне падіння енергії хвильового поля в бухтах (формування пересипів). Хвилі, що потрапляють у бухту, зазнають рефракції, що спричиняє до розширення фронту хвилі, внаслідок цього хвильовий вплив на бокові сторони бухти поступово загасає з віддаленням від гирла бухти. У вузьких і довгих бухтах здатність хвиль переміщати відклади може загасати ще задовго до того, як хвилі досягнуть вершини бухти. Там, де хвильова енергія стане надто малою для того, щоб переміщати відклади далі вздовж берега бухти, починається відкладання матеріалу. Утворення акумулятивної форми на цій ділянці нагадує перебіг розвитку акумулятивної форми при блокуванні берега. Спочатку тут утворюється акумулятивний виступ (насип). Зростаючи, він перетворюється у вільну акумулятивну форму, а далі ця акумулятивна форма може досягти своїм кінцем протилежного берега бухти. Тоді привершинна частина бухти може бути відокремлена замикаючою акумулятивною формою і перетвориться у відокремлену від моря лагуну. Таку акумулятивну форму, яка перегороджує затоку, називають пересипом. Найчастіше акумулятивні форми описаного типу утворюються одночасно на обох берегах затоки. Наростаючи назустріч одна одній, дві такі форми можуть з’єднуватися й утворювати пересип. Пересипи зазвичай не утворюються за інтенсивних припливно-відпливних явищ або ж за впадіння в бухту великої річки. Тоді між зростаючими одна назустріч іншій косами залишається протока(проран, прорва, прохід), якою лагуна з’єднується з іншою частиною бухти (див. рис. 5.1, г).
Пересип – низька і вузька смуга наносної суші із піску і гальки, що відокремлює лагуну чи лиман від моря. Пересип відокремлює від моря лиман, лагуну чи вершину затоки будь-якого походження. Генетично може проявлятися як береговий бар – форма, утворена внаслідок блокування берега, або ж косу, що досягла своїм дистальним закінченням протилежного берега затоки. Складні пересипи, як і складні перейми, переважно мають декілька систем різновікових валів і можуть налічувати релікти колишніх лагун, а також генетично відмінні елементи суші. В англомовній термінології за положенням в затоці розрізняють гирлові (Baymouth bar), вершинні (Bayhead bar) і серединні (Midbay bar) пересипи.
Проран, прорва (cut-off), прохід (intel) – протока, що з’єднує море з лагуною через береговий бар, або ж з бухтою через пересип. У деяких випадках утворюється в результаті часткового розмиву пересипу чи вільної акумулятивної форми. Прорани найхарактерніші для припливних морів. Проранам притаманна міграція, поява то в одному місці, то в іншому; вони мають також здатність мігрувати у бік суші.

Донні акумулятивні форми – різноманітні додатні форми рельєфу на підводному береговому схилі, утворення яких пов’язане з переміщенням і накопиченням донних наносів, що надходять на певну ділянку з донним потоком наносів чи шляхом донного поперечного переміщення. У будь-яких випадках переміщення наносів, що надходять, відбувається під дією хвиль і прибійного потоку чи хвильових течій. Дослідженнями O.K. Леонтьева підтверджено, що, залежно від дії донного потоку наносів та рельєфу дна і підводного берегового схилу, можуть виникати донні акумулятивні форми, аналогічні за способом утворення береговим, які виникають при заповненні вхідного кута, при обгинанні виступу берега, при зовнішньому блокуванні (рис. 5.2). Окрім того, донні акумулятивні форми можуть виникати перед підводною перешкодою на шляху потоку наносів, наприклад, перед пасмом корінних порід чи навіть у зоні блокування ділянки підводного берегового схилу хвилеломом.

Рис. 5.2. Донні акумулятивні форми (за O.K. Леонтьєвим):
а – акумулятивна форма заповнення вхідного кута, утвореного ізобатами; б – так само, при блокуванні ділянки дна підводною перешкодою; в – форма обгортання (рос. облекания), сформована при похованні підводної перешкоди; г – підводна коса, створена при обгинанні наносами виступу берега. 1 – берег, 2 – підводні перешкоди, З – напрям переміщення донних наносів, 4 – донні акумулятивні форми, 5 – ізобати