Береги денудаційного розчленування і їх типи: далматинський, егейський, тарханкутський, шермовий і паланковий
Береги денудаційного (геолого-структурного) розчленування
Далматинський тип берега – поздовжній берег молодої складчастої країни. Вперше описано на далматинському узбережжі Адріатичного моря (див. рис. 7.2, Д). Формування такого типу берега пов’язане із геолого-структурним типом вихідного розчленування берега – складчастого низькогір’я чи грабенів, головні тектонічні лінії яких орієнтовані здебільшого паралельно чи субпаралельно до загального напряму простягання берегової лінії. Море затопило всі пониження тектонічного рельєфу, перетворюючи поздовжні синклінальні долини в протоки або ж у затоки і бухти, а антиклінальні складки – в острови і півострови. Всі ці елементи дуже розчленованого узбережжя – багаточисельні острови різноманітної величини, півострови, протоки і затоки – видовжені в паралельному напрямі до берегової лінії. У подальшу стадію свого розвитку берег переходить із поздовжнього в діагональний. Виникають острови, приєднані косами до материка, бухти і затоки, відокремлені від моря пересипами і перетворені в лагуни.
Окрім Балканського півострова, такий тип берегів простежується також на узбережжях архіпелагів Олександра, Королеви Шарлоти, на півночі Великобританії, на південному узбережжі Чилі.
Егейський (лопатеподібний, скидово-блоковий) тип берега. Своєрідне розчленування морського узбережжя простежується там, де інгресії зазнали затоки, дно яких сформувалося під впливом диференційованих вертикальних тектонічних рухів (див. рис. 7.2, Г). Скидові ділянки узбережжя, занурені під сучасний рівень моря, відокремлені піднятими блоками. Останні і створюють тут численні острови і півострови, зазвичай, зі складними контурами берегової лінії. їхнє спрямування може бути безладним, буває скісним щодо загального напряму берегової лінії. Такі береги є досить характерними для узбережжя Егейського моря, отож їх так і називають. Трапляються також уздовж західного узбережжя Малої Азії, на Карибському узбережжі, півостровах Пелопонес і Халкідон.
Береги тарханкутського типу. Досить часто в природі буває так, що берегова лінія закладається вздовж лінії прямолінійних скидів (зокрема – вздовж розколин) досить великої протяжності. Поверхня блоку, що опустився донизу, може утворити рівну поверхню морського дна, а власне берег сформуватися прямовисною стіною великого кліфу. В такій ситуації берегова лінія набуває прямолінійних контурів. Підводний схил формується як крутий, разом з кліфом він мало змінюється морем. Береги з таким типом розчленування досить повно вивчені Ю.Д. Шуйським на Тарханкутському півострові Чорного моря. Простежуються на східному узбережжі Каспійського моря, на півостровах узбережжя Балтійського моря, на острові Крит, на південному узбережжі Албанії і Піринейського півострова, узбережжі Західної Африки.
Шермовий тип берегів утворений сукупністю берегових форм рельєфу, які формуються невеликими прямолінійними ділянками бухт, які неглибоко врізаються в материк. Шермами на берегах Червоного моря називають короткі, обмежені прямими лініями (кутасті в обрисах) бухти, які врізані в берегові коралові рифи. Контури і розташування цього типу берегів пов’язані зі скидовою тектонікою областей, розміщених у аридному кліматі. Проте майже до кожної бухти з боку суші підходить сухе русло ваді з достатньою кількістю ґрунтових вод, які інколи виходять біля самої бухти на поверхню й утворюють тут солоні болота. Сучасні коралові рифи перед шермом розвинені мало або ж зовсім відсутні. Класичним регіоном їхнього поширення є береги Червоного моря, а взагалі вони трапляються дуже рідко.
Паланковий тип. У гірських і височинних берегових районах в умовах аридного клімату на карбонатних породах, що майже не дають відкладів, берегові схили можуть бути розчленовані балками і сухими річищами з тимчасовими водотоками. На деяких ділянках узбережжя може бути блокове розчленування, в результаті якого сусідні блоки формують зубчастий контур берегової лінії. В усіх таких випадках трансгресивне підтоплення морською водою в межах названих форм вихідного рельєфу спричинює виникнення невеликих заток, загалом квадратної і трикутної форми, що отримали назву «каланки». Каланковий тип берегів простежується вздовж середземноморських берегів Аппенінського півострова, на островах Корсіка і Сардинія, на Піринейському півострові, на височинних берегах Аравійського півострова, на африканському узбережжі Червоного моря тощо.