Документи польових досліджень. Профілі та фотографії

Профілі

Геолого-геоморфологічне профілювання – це метод фіксації результатів польових досліджень, за допомогою якого будова рельєфу передається з великою наочністю, точністю й об’єктивністю. Вони дають детальніше уявлення про рельєф, ніж словесний опис. Тому під час проходження маршруту профілі креслять якомога частіше.

Об’єктами профілювання стають типові чи унікальні форми рельєфу – яри, балки, річкові долини, карстові лійки, западини тощо. Важливо передати особливості елементів рельєфу – брівок, схилів, терас, днищ, русел, уступів. Профілі закладають у різних частинах долинних форм – у верхів’ях, середній і нижній частинах. Вони виразно ілюструють симетрію чи асиметрію цих форм. Профіль, на якому відображена крива, що передає морфометричні та морфографічні обриси рельєфу, називають морфологічним (гіпсометричним). Важливим об’єктом морфологічних профілів є схили різних генетичних форм рельєфу. На точках спостереження визначають їхню висоту і крутість із застосуванням GPS, геодезичних приладів чи окомірно-крокомірними методами.

Профіль схилів має проходити по найбільш характерній їхній частині – вигині брівки, уступові чи схиловому перегині. Будують профілі на міліметровому папері у відповідному масштабі.

Крім поперечних профілів, для долинних форм будують також поздовжні. У цьому випадку використовують великомасштабну карту. На поздовжньому профілі зазначають місця закладання поперечних профілів. Поздовжні профілі ілюструють ухил долини в цілому, переходи від крутих до пологих ділянок, і навпаки, визначають місця екстремальних перепадів. Порівнюють профіль досліджуваної долинної форми з профілем рівноваги та визначають місця посилення ерозії. Поздовжній профіль фіксує так звані висячі долини, в яких стрімко змінюється кут падіння та перепад висот. Використовуючи додаткову літературу і карти, дослідник після польового етапу може з’ясувати причини формування таких долин.

Гіпсометричні профілі часто доповнюють геологічною основою. Профіль, на якому відображена морфологічна крива з розрізом порід, називають геолого-геоморфологічним. Він наочно відображає зв’язок рельєфу з геологічною будовою, допомагає з’ясувати походження форм. Тому, перебуваючи в полі, вибирають місця не тільки геоморфологічно виразні, але також з наявними штучними чи природними відслоненнями порід. Якщо виходів порід на денну поверхню немає, то закладають прикопки, шурфи чи свердловини, залежно від складності геологічної будови та детальності досліджень. Геолого-геоморфологічні розрізи закладають так, щоб найкраще відобразити типові риси рельєфу і його геологічну основу. Будують розрізи окремих форм рельєфу: ярів, балок, берегів долин, карстових лійок тощо (рис. 1.4.2). На підставі окремих профілів, створених у польових умовах, надалі, під час камеральних робіт, креслять зведений геолого-геоморфологічний профіль. Він виразно відображає геологічну будову району досліджень у цілому.

Рис. 1.4.2. Приклад геолого-геоморфологічного профілю балки

Фотографії

Фотографування об’єктів стало досить ефективним способом документування. За один сезон цифровим фотоапаратом отримують тисячі фотографій з польових досліджень. Зафіксовані на знімках характерні форми чи елементи рельєфу, виходи порід на поверхню, є суттєвим фактажем у звітній документації. Фотографії ілюструють зовнішній вигляд об’єктів і стають виразним додатком словесних характеристик.

Під час польових досліджень треба виконувати знімання у різних планах:

загальному (загальний вигляд гірського, горбистого чи іншого типу рельєфу). Тут часто використовують панорамне знімання;
середньому (річкова долина, частина вододілу, гірського хребта);
великому (уступ, брівка, відслонення, частина відслонення). У цьому випадку для відображення масштабу об’єкта біля нього ставлять певний предмет – ручку, лопату, лінійку тощо. Неприпустимо ставити людину для показу розмірів об’єкта.

Під час знімання загального плану горизонт має бути паралельним до лінії кадру. Він також має займати менше 30 відсотків вигляду місцевості на зображенні. Для надання перспективи й об’ємності місцевості на фотографії мають бути близькі об’єкти (на передній площині) та далекі (на задній). Під час знімання середнього плану близькі об’єкти можуть якраз закривати частину вигляду форми рельєфу або бути лишніми на фотографії. Це, наприклад, лінії електропередач, кущі, дерева чи їхні гілки, які розташовані на передньому плані і заважають вигляду об’єкта в цілому. Для детальних знімань варто використовувати штатив.

Об’єкти ліпше фотографувати з різних сторін, за різного освітлення, а в камеральних умовах, під час написання звіту, відібрати ті, що найкраще передають їхні особливості. Важливим чинником вигляду об’єктів на знімках є їхнє освітлення. Фотографи вважають, що найліпше знімати зранку або ввечері, оскільки тоді освітлення м’якше, об’єкти виразніші. Легкі хмари на небі, які затіняють Сонце, теж хороша пора для знімання, оскільки виявляється більше деталей завдяки збільшенню тіней на об’єктах. У денному Сонці та відсутності хмар рельєф виглядає плоским, засвіченим. Під час польових досліджень, перебуваючи тривалий час на певній території, ранкові чи вечірні знімання виконують, щоб отримати загальний план. Під час обстежень окремих геолого-геоморфологічних об’єктів, проходячи маршрут, час зазвичай не вибирають. Тому найперше намагаються не фотографувати проти Сонця, бо об’єкти вийдуть затіненими, темними. Якщо ж форми рельєфу розташовані так, що сонячні промені прямо потрапляють в об’єктив, треба зробити його затінення елементарними предметами (карткою зошита, широким листком) або не забувати накручувати на об’єктив бленду.

Цікавим є знімання з низького положення, яке дає змогу фіксувати кілька елементів рельєфу – днище долини зі схилами, окремі валуни на фоні рівнини, конуси виносу з виглядом вверх чи вниз долини і т.п.

Отже, добре виконані фотографії наочно зображають більшість геолого-геоморфологічних об’єктів і є важливим документом польових досліджень.