Світове господарство. Міжнародний поділ праці

Міжнародний географічний поділ праці

На початкових етапах розвитку людства виникли найпростіші форми суспільного поділу праці — між скотарством і землеробством, сільським господарством і ремісництвом тощо. Поступово із розвитком господарства почав формуватися територіальний (географічний) поділ праці. Його виникнення було обумовлене тим, що навіть в межах однієї країни населення й господарство розміщуються в різних природних умовах, не однаково забезпечені природними ресурсами, мають різний рівень розвитку та відмінні історичні традиції. Територіальний поділ праці полягає у спеціалізації окремих територій на виробництві певної продукції. Між територіями виникає обмін готовою продукцією, що веде до зміцнення економічних зв'язків.

Нового змісту територіальний поділ праці набув в епоху Великих географічних відкриттів XVI-XVIII ст., коли почала формуватися світова колоніальна система. У цей час відбувався жвавий обмін товарами між колоніями та метрополіями, що привело до посиленого розвитку транспорту. Таким чином, у торгівлю готовою продукцією та сировиною для її виробництва були залучені всі материки. Почав формуватися міжнародний географічний події праці, який полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і обміну ними.

Новий поштовх розвитку міжнародного поділу праці наприкінці XVIII — на початку XIX ст. дало виникнення машинної індустрії, що посилило необхідність забезпечення промисловості сировиною та пошуку все нових ринків збуту за межами країни. Поступово у країнах сформувалися галузі міжнародної спеціалізації, які визначають обличчя країни у міжнародному географічному поділі праці. Їх вибір зумовлюється як природно-ресурсними, так і соціально-економічними чинниками.

Міжнародний географічний поділ праці сприяв формуванню світового ринку — сукупності внутрішніх ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами на основі фінансово-кредитних зв'язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці. Світовий ринок сформувався на початку XIX ст., залучаючи до міжнародної торгівлі колонії, а також держави, які стали на шлях індустріального розвитку. Наприкінці XX ст. наряду й уже існуючими видами міжнародних товарів (послуги у сфері туризму, охорони здоров'я, освіти, транспорту і зв'язку) товаром стали також результати інтелектуальної праці — патенти, технології, ноу-хау. Тому одночасно зі світовим ринком товарів існують світові кредитний та валютний ринки, ринок технологій, міжнародний ринок трудових ресурсів. Основним завданням світового ринку є налагодження взаємозв'язків між окремими товаровиробниками.

Важливу роль у міжнародному географічному поділі праці відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). їх часто називають «мотором світової економіки». ТНК — це великі монополії, виробнича та торговельна діяльність яких виходить за межі національних господарств. У кінці XX ст. у світі налічувалось 53 тис. ТНК, які контролювали близько 2/5 промислового виробництва світу та близько 50% міжнародної торгівлі. Найбільшими ТНК за обсягом продажу товарів є «Дженерал моторз» (США), «Форд моторз» (США), «Ексон» (США), «Роял Датч Шелл» (Великобританія, Нідерланди), «Тойота мотор» (Японія). Лідером серед ТНК, які займаються програмним забезпеченням комп'ютерів, є «Майкрософт» (США).

Світове господарство

Формування світового господарства — тривалий процес, у якому можна виділити кілька етапів. Першому етапу відповідає натуральне господарство античного й середньовічного суспільств, другому — поділ праці, в результаті якого виникло ремісництво. На третьому етапі головну роль у формуванні світового господарства відіграла машинна індустрія, що виникла у кінці XVIII — на початку XIX ст. Остаточно світове господарство сформувалося на межі ХІХ-ХХ ст. одночасно зі становленням індустріального суспільства та світового ринку. Сучасний етап характеризується поглибленням міжнародного поділу праці. Пошук нових джерел енергії, сировини, прогресивних технологій втягнув у міжнародні економічні зв'язки країни з різним рівнем економічного розвитку. Зв'язки між національними господарствами, що входять до світового ринку, настільки зміцніли, що виникла світова господарська система.

Світове господарство — цілісна економічна система взаємопов'язаних і взаємозалежних господарств, яка базується на міжнародному поділі праці (МПП). Взаємодія національних господарств відбувається через зовнішні економічні зв'язки, які мають різні форми: зовнішня торгівля, науково-технічне співробітництво, рух капіталу, міграція трудових ресурсів, надання послуг. Новими формами зовнішньоекономічних зв'язків стали вільні економічні зони, спільні підприємства, зони прикордонної торгівлі тощо. Це стає можливим тільки за умови наявності глобальної транспортної системи.

Охопивши всі країни світу, світове господарство й МПП останнім часом набувають нових, глобальних форм. Поглиблення спеціалізації та обміну привело до тісного злиття національних економік, тобто до посилення інтеграційних процесів.

Міжнародна інтеграція — найвища стадія міжнародного поділу праці. Класичним прикладом регіональних інтеграційних угрупувань є Європейський Союз, АСЕАН, НАФТА, а галузевих інтеграційних утворень — ОПЕК.

Світове господарство охоплює країни різних типів, тому й завданням які вирішують ці країни, доволі різняться. Розвинуті країни ведуть постійну боротьбу за нові ринки збуту та сфери політичного впливу. Головним завданням країн, що розвиваються, є подолання відсталості, прискорення економічного й соціального розвитку, перехід від аграрної до індустріальної економіки. Постсоціалістичні країни перебудовують своє господарство на ринкових умовах, намагаються знайти своє місце у світовому господарстві, формують нові галузі міжнародної спеціалізації. їх входження у світове господарство значною мірою залежить від того, наскільки зовнішньоекономічні структури країн володіють знаннями та навичками з маркетингу (від англ. market — ринок) — системи управління виробничою діяльністю підприємств, що забезпечує виявлення потреб споживачів, виробництво продукції і послуг, просування товарів до споживача й одержання максимального прибутку (див. табл. 8 у додатку).

Економічні зв'язки між країнами поступово стають все тіснішими та більш взаємовигідними, що послаблює напруженість у світі, сприяє розвитку добросусідських відносин та взаєморозуміння.