Четвертинні відклади Закарпатської області: середній і верхній плейстоцен

Середній плейстоцен

Середній плейстоцен охоплює лихвінську міжльодовикову, дніпровську льодовикову, одинцовську міжльодовикову та московську льодовикову, епохи. У Закарпатті за цей час сформувався алювій четвертої і третьої надзаплавних терас Тиси та її приток, середнього комплексу (40-90 м) терас у середньо- і високогір'ї, а також льодовикові та флювіогляціальні відклади у високогір'ї.

Четверта (40-50 м) тераса наявна у долині Тиси від Рахова до Хустських воріт, а також по її притоках — Тереблі, Тересві, Ріці, Боржаві, Латориці та ін. Алювій потужністю 2-8 м представлений галечниками з лінзами гравію, сірих муловатих суглинків і глинистих пісків. Біля с. Данилове у верхній частині розрізу алювію четвертої тераси зібрана мікротеріофауна, яка, за визначенням Р. С. Адаменко (1977), має плейстоценовий (починаючи з епохи дніпровського зледеніння) вік. У складі фауни переважають індикатори відкритих степових і напівпустельних біотопів. Такі ландшафти дуже відрізняються від сучасних, для яких характерні широколистяні ліси, що майже суцільними масивами покривають вологі передгір'я Закарпаття. Тільки на заплавах річок трапляються лучні ділянки. Мабуть, степові та напівпустельні сухі відкриті простори в умовах нині вологих лісових передгір'їв Закарпаття могли виникнути тільки при значній сухості клімату, властивій льодовиковим епохам плейстоцену, коли Карпати були частиною широкої перигляціальної зони. Тому є підстави вважати, що верхня частина алювію четвертої надзаплавної тераси утворилась у дніпровську льодовикову епоху, а вся тераса — в лихвінсько-дніпровський час. Такий же вік має четверта тераса в басейні Дунаю (УНР). У нижніх течіях Дністра, Пруту та Дунаю аналогами її відповідно є Григоріопільська (45 м), Джурджулештська (35-40 м) та Бабельська (35-40 м) тераси, в алювії яких зібрані рештки викопних ссавців сингільського та хазарського комплексів, а також древньосексинської малакофауни, що підтверджує лихвінсько-дніпровський вік четвертої тераси.

Третя (20-30 м) тераса в басейні Тиси трапляється рідко. Її відслонення наявні у долинах Ріки, біля смт Міжгір'я, Тересви, вище с. Ганичі, Латориці, між Свалявою та Мукачевим. Алювій тересви має потужність 5-20 м і представлений внизу гравійно-галечниковими відкладами, які вверх по розрізу перекриваються піщано-гравійними та піщано-суглинистими утвореннями. Ця тераса віднесена до другої половини середнього плейстоцену за подібністю до такої ж тераси Дністра.

У долинах гірських річок південно-західного схилу Українських Карпат четвертій та третій терасам відповідають тераси середнього рівня (40-90 м). Вони розвинуті фрагментарно і трапляються в міжгірських западинах. Наприклад, у Свалявській та Перечинській долинах спостерігаються тераси висотою 80, 65-70 та 45-50 м, які мають однотипну будову: на високому цоколі з корінних порід лежить малопотужний (2-3 м) шар крупних галечників, іноді зцементованих жовто-сірими глинистими пісками. Вверх по розрізу їх змінюють піщано-суглинисті відклади (5-10 м). У розширеннях долин у складі алювію іноді з'являються озерні фації — синювато-сірі, іноді тонкошаруваті намули та глини.

Льодовикові та флювіогляціальні утворення древнього зледеніння Українських Карпат наявні у високогірській зоні, переважно на північних і північно-східних схилах, які належать уже до сусідньої Івано-Франківської області. Питання про древнє зледеніння Карпат досліджується уже більше ста років, та вивчене воно все ще недостатньо. Б. Свідерський описав у Чорногорі розвали брил і валунів на бічних вододілах річок Дземброні та Бистриці на відносних висотах близько 100 м. Він вважав їх розмитою мореною древнього зледеніння. Такі ж утворення є південніше г. Брескул на відносних висотах від 100 до 140 м. Ці рештки древніх морен зв'язані з флювіогляціальними терасами, які складені з добре обкатаних гальок потужністю 5-15 м і висотою 50-70 м. Можливо, що морени та флювіогляціальні тераси — дніпровського віку.

Верхній плейстоцен

Верхній плейстоцен охоплює микулинську міжльодовикову, калінінську льодовикову, молого-шекснинську міжльодовикову та осташківську льодовикову епохи. За цей час на Закарпатті утворились алювіальні відклади другої і першої терас Тиси та її приток, низького (до 40 м) комплексу терас, в середньо- та високогір'ї, льодовикові, флювіогляціальні, озерні, болотні, елювіально-делювіальні та соліфлюкційні відклади у високогір'ї.

Друга (10-15 м) тераса в долинах Тиси та її приток у межах Солотвинської та Чоп-Мукачівської западин трапляється досить часто, її алювій представлений косошаруватими галечниками, гравієм, пісками, суглинками, глинами та намулами. Потужність відкладів коливається від 2-3 до 15 м.

Перша (6-8 м) тераса рік Закарпаття характеризується двома типами розрізів. Один з них характерний для долин Тиси та її крупних приток (Ужа, Латориці, Ріки, Тереблі, Тересви). Відклади представлені переважно галечниками з чіткою косою та діагональною шаруватістю потужністю 3-5 м. Другий (піщано-глинистий) — спестерігається у долинах малих річок, а також у зонах неотектонічних опускань Чоп-Мукачівської западини, де потужність алювію і тераси перевищує 20 м.

Знахідки в алювію фауни крупних ссавців пізнього варіанту верхньопалеолітичного комплексу (В. І. Раскатов, 1966) свідчать про те, що обидві тераси належать до пізнього плейстоцену.

У центральній частині Чоп-Мукачівської западини під голоценовим алювієм заплави на відкладах чопської світи залягає потужна (50-120 м) товща, складена з цілого ряду накладених одна на одну алювіальних пачок. Останні мають таку будову: внизу пачки розвинуті руслові піщано-гравійні відклади з гальками та валунами, які поступово вверх по розрізу змінюються заплавними та озерними горизонтально шаруватими намулами, суглинками та глинами синювато- або зеленувато-сірого кольору. Ці утворення детально вивчені Ю. М. Швидким (1971) і відомі під назвою минайської світи. Формування їх пов'язане з неотектонічними опусканнями Чоп-Мукачівської низовини. Цілком можливо, що кожна накладена алювіальна пачка відповідає якимось надзаплавним терасам у гірському оточенні низовини. У зв'язку з цим минайську світу слід датувати у широких межах: від початку раннього — до кінця пізнього плейстоцену.

Комплекс низьких (від 40 до 5-10 м) терас на гірських річках Карпат трапляється дуже часто, особливо в міжгірських западинах, де поширені від 2 до 4-5 терас. Будова їх однотипна; на цоколях із корінних порід залягають алювіальні та озерно-алювіальні відклади потужністю 2-15 м. Це галечники з валунами, піски різнозернисті, гравій, суглинки та глини.

Льодовикові та флювіогляціальні відклади останнього (вюрмського, нерозчленованого калінінсько-осташківського) зледеніння відомі у високогірній зоні Карпат давно. У Чорногорі є льодовикові кари, з яких моренні язики спускають до висоти 1000-1200 м. Вони представлені валами бокових морен довжиною 1-2 км і висотою 50-60 м. Ці вали фіксують лінію максимального поширення льодовиків по верхніх течіях рік Пруту, Гаджини та Кізі. Морени складені крупними (до 1-2 м) валунами та брилами пісковиків, які залягають серед щебенисто-гравійного матеріалу. Потужність відкладів — декілька десятків метрів. Намічаються 2-3 дуги стадійних морен, між якими залягають торфяники (М. С. Демедюк, 1973). Можливо, що тут було декілька стадій вюрмського зледеніння.

З кінцево-моренними валами зв'язані флювіогляціальні галечникові конуси, які потім переходять у алювіальні тераси низького (до 40 м) комплексу.

Між стадіальними моренами залягають відклади древніх карових озер, представлені зеленими та темно-сірими глинами з прошарками торфу. Вивчення спор та пилку з торфовища у верхній течії р. Пожижевська показало, що на глибині 9 м від поверхні породи сформувались у період кліматичної депресії (фаза сосни), яка пов'язана з однією із стадій наступу вюрмських льодовиків. Вище по розрізу споро-пилкові спектри містять велику кількість пилку сосни, ялини (смереки), кедра та бука, що вказує на більш м'які кліматичні умови міжстадіалу. Ще вище відмічається максимум ялини з участю ліщини, дуба, в'яза, липи, граба, вільхи, що свідчить про ще більше потепління. У зв'язку з тим, що нижня частина розрізу не вивчена, питання про вік міжстадіальних утворень поки що не з'ясоване.

На схилах долин і пологих вершинах гірської частини Карпат поширені елювіально-делювільні та пролювіальні відклади, представлені бурими суглинками, з нерівномірно розсіяними щебенем та брилами різних порід. їх потужність 1-5 м, залягають вони у вигляді несуцільного покриву, часто переробленого інтенсивними процесами соліфлюкції. Унаслідок цього схили мають характерну гофровану поверхню. Соліфлюкційні відклади представлені також кам'яними потоками, опливинами, окремими накопиченнями брил і валунів, ніби витиснутих з рихлого щебенисто-глинистого матеріалу. На крутих схилах гір трапляються типові колювіальні осипні та обвальні утворення.