Відображення культурної спадщини України в ГІС. Вступ
Культурна спадщина є сукупністю всіх матеріальних і духовних культурних досягнень суспільства, його історичний досвід, соціальний капітал, що зберігається в арсеналі національної пам’яті. Ставлення до пам’яток є одним із критеріїв зрілості і розвиненості суспільства. Багата культурна спадщина України є вагомою частиною всесвітнього культурного надбання. Її належне збереження та використання – це не лише один із ключових напрямків державної політики, але й показник, за яким оцінюється наша країна на європейському та світовому рівні.
Культурна спадщина та її збереження є невід’ємною частиною єдиного загальноєвропейського культурного процесу. В Україні збереженню культурної спадщини приділяється значна увага, орієнтована на формування історичної свiдомостi, підтримку національних традицій. Такий пiдхiд сприяє формуванню самосвiдомостi нації, соціалізації особистості, її консолідації в широкому контексті.
Необхідність вивчення і збереження культурної спадщини стала незаперечним фактом для всіх цивілізованих держав світу. Усвідомлення важливої ролі пізнання і збереження культурного надбання народу є важливим фактором його національного розвитку.
Саме зараз в Українi актуалiзувалися питання аналiзу всiх видiв пам'яток нацiональної культурної спадщини i внесення додаткових пропозицiй до попереднього Списку всесвiтньої спадщини (Tentative List). Сьогоднi у попередньому Списку знаходяться 7 українських об'єктiв культурної та природної спадщини: Бахчисарайський ханський палац, заповiдники «Асканiя-Нова» та «Херсонес Таврiйський», культурний ландшафт та каньйон м. Кам'янець-Подiльський, iсторичний центр м. Чернiгiв, парк «Софiївка» та Канiвський заповiдник «Могила Тараса Шевченка».
В умовах сучасного світу спонукати широкий науковий загал до переосмислення етнонаціональних особливостей, розуміння важливості вивчення української духовної спадщини, державотворчих традицій та творення нових вартостей задля «єдності в розмаїтті» можливо крізь призму дослідження життя та творчості генія Тараса Шевченка.
Вивчення спадщини Шевченка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство, як міждисциплінарна галузь наукового знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).
Тарас Шевченко – носій української культури в світову культурну скарбницю.
Кожний, хто глибоко вивчає творчість Т.Г.Шевченка, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу:
- «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури» (Луначарський);
- «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина);
- «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками» (Камілар, Румунія);
- «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Хікмет, Туреччина);
- «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).
Привернути увагу світової наукової спільноти до постаті Тараса Шевченка та його ролі в гуманітарних цивілізаційних процесах, проблеми збереження національної культурно-мистецької спадщини України намагаються юні дослідники завдяки використанню електронних карт в середовищі геоінформаційної системи Малої академії наук України.
Сьогодні бурхливий розвиток інформаційних технологій суттєво впливає на всі сторони життя людства. Технологічні підходи, які всього декілька десятиліть тому залишалися майже непоміченими, сьогодні вже широко застосовуються. Цей феномен стає все очевиднішим і у сфері дослідження культурної спадщини України. Активно створюються різноманітні інформаційні системи для документування пам’яток історії та культури, архівування результатів досліджень тощо. Суттєві переваги і корисні можливості можуть надати географічні інформаційні системи.
Інтерес до географічних інформаційних систем (ГІС), геоінформаційних технологій і геоінформаційної науки має надзвичайне зростання останніми роками завдяки отриманим на їх основі ефективним рішенням в багатьох сферах людської діяльності. З їх допомогою вирішуються локальні, регіональні і глобальні завдання сталого розвитку територій, використання природних ресурсів, охорони довкілля, пам’яток історичної та культурної спадщини. Сучасні геоінформаційні системи розширюють методи дослідження нашого світу, надаючи цифрові інструменти для організації й оперування просторовими даними, моделювання процесів, що відбуваються в просторі, візуалізації цих даних, моделей і процесів за допомогою розвинених комп'ютерних засобів, спеціалізованих інструментів обробки й аналізу геоданих. Дослідники від різноманітних академічних дисциплін використовують просторове мислення й інструменти ГІС для розвитку явних просторових моделей на різних масштабних рівнях. Вони використовують геоінформаційні системи як засіб розуміння світу, описуючи і пояснюючи відношення людства до реального світу.
ГІС – це універсальний інструмент дослідника. Функції просторового аналізу застосовується у більш, ніж 100 дисциплінах, що охоплюють більшість напрямків наукових і прикладних досліджень. ГІС також є чудовим засобом презентації результатів проведених досліджень.
ГІС – це не просто одна з сучасних інформаційних технологій. ГІС допомагає сформувати у людей новий погляд на світ, що забезпечує його комплексне сприйняття і краще розуміння взаємозв'язків між його складовими. Це прогресивний образ мислення, спосіб пізнання навколишнього нас світу, інструмент, що допомагає перебудові нашого світогляду.
Сучасна ГІС – це інтегрована система комп’ютерного програмного забезпечення, даних та інформації про географічне (просторове) положення об’єктів, подій і взаємозв’язків між ними. ГІС використовується для взаємодії, управління і відображення географічної інформації.
Одним з наріжних каменів ГІС є здатність організувати і представити інформацію про територіальні об’єкти в інтуїтивно зрозумілому вигляді, що забезпечує користувачам ефективний доступ до важливих для них даних та можливість швидко отримати уявлення про реальний стан ситуації на цьому об’єкті.
Таким чином, у процесі вирішення складних завдань культурологічних досліджень ГІС можна використовувати як інтегруючу платформу для керування й аналізу будь-яких даних, пов’язаних з простором, а також для впровадження єдиної технології, здатної забезпечити гнучке управління об’єктами культурної спадщини.
Тому особливо важливим завданням є створення геоінформаційної системи, яка б інтегрувала в комп’ютеризованих інформаційних системах і базах даних усі накопичені просторові й непросторові дані, починаючи від інвентаризації музеїв та пам’ятників Шевченку та документування цієї інформації, створення єдиного інформаційного середовища дослідження культурної спадщини Кобзаря та підтримки навчально-дослідницької діяльності учнівської молоді, забезпечення доступу до накопичених даних усіх зацікавлених.
Незалежна Україна сьогоднi прагне зберегти свою культурну спадщину, нацiональнi традицiї, iсторичну пам'ять, зайняти належне мiсце в сучасному європейському культурному процесi. Усвiдомлення цього мiсця в контекстi європейської i свiтової цивiлiзацiї неможливе без усвiдомлення свого iсторичного корiння шляхом вивчення та популяризацiї пам'яток культурної спадщини, iсторiї України. В цьому процесi вивчення свiтового досвiду, геопросторовий аналiз потенцiалу нацiональної культурної спадщини виходить на перший план. Застосування можливостей ГІС в процесі поглибленого вивчення пам'яток нацiональної спадщини, дослідження їх взаємозв'язкiв i впливiв на свiтовий, зокрема європейський, культурний процес є надзвичайно актуальним саме зараз.
На сам кiнець хотiлося наголосити, що як зазначено в мiжнародних документах ми живемо в суспiльствi, життєвi умови якого дедалi змiнюються прискореними темпами, i тому для психiчної рiвноваги людини та її всебiчного розкриття необхiдно зберегти людськi вимiри оточення, щоб людство не втратило зв'язку з природою та свiдоцтвами цивiлiзацiї, що залишилися вiд минулих поколiнь.
Оскiльки в перiод глобалiзацiї культурнiй спадщинi, загрожує небезпека; ми зобов'язанi проводити активне вивчення та дослідження нацiональної та свiтової спадщини, її органiчного включення в інформаційні процеси в сучасному суспільстві.