Палеотектонічні методи вивчення новітніх і неотектонічних рухів

Метод аналізу потужностей відкладів

Якщо відбувається опускання морського басейну, то в ньому накопичуються відклади, які зносяться з прилеглої суші. Потужність цих відкладів відповідає розміру опускання дна басейну. Це пояснюють діяльністю хвиль, які перешкоджають накопиченню матеріалу вище певного рівня – профілю рівноваги. Після досягнення профілю рівноваги дальше накопичення осадів неможливе без опускання дна морського басейну. Максимум накопичених відкладів у мілководних морях має бути в центрі впадини. В глибоководних морях осадонагромадження зростає до периферії, оскільки швидкість прогинання дна більша, ніж заповнення його уламковим матеріалом. Якщо відбувається активне підняття суші, то навколо периферії підняття також накопичується потужна товща відкладів. Вона утворюється внаслідок інтенсивної денудації та розмиву поверхні. Під час досліджень розрізів порівнюють реальну потужність у них осадів з ідеальною потужністю і розмірковують про характер і величину тектонічних рухів [39].

Об’ємний метод

Об’ємний метод є різновидом попереднього, який полягає у кількісному визначенні розміру вертикальних рухів. Цей метод передбачає:

1. підрахунок сумарних потужностей відкладів (за картами потужностей);
2. вимірювання відносних об’ємів різних типів відкладів (за картами фацій/літофацій/і потужностей);
3. визначення середнього розміру опускання та середньої потужності відкладів;
4. визначення середньої швидкості опускання (частка від ділення середнього розміру опускання на абсолютну тривалість відповідного інтервалу часу);
5. визначення середньої інтенсивності вулканізму (частка від ділення об’єму вулканогенних порід на добуток площі і часу їхнього накопичення);
6. визначення розміру та середньої швидкості підняття за величиною знесеного з нього уламкового матеріалу внаслідок денудаційних процесів, перевідкладеного в прилеглих прогинах;
7. визначення так званого коефіцієнта підняття: відношення загального об’єму уламкових порід до загального обсягу всіх відкладів (за О.Б. Роновим).

Фаціальний аналіз

Досліджують склад і величину уламків порід, які свідчать про інтенсивність тектонічних піднять. Чим більші за розмірами уламки, тим більша інтенсивність висхідних рухів прилеглої суші. Якщо немає уламків, то це свідчить про первинний їхній розмив в області підняття або вторинний розмив після завершення піднять. У морських басейнах на зростання низхідних рухів впливає зміна мілководних фацій відкладів (наприклад, вапняків) на глибоководні (наприклад, глини). Що глибоководніші фації, то інтенсивнішими були опускання. Існує ідеальна схема складу відкладів від берега до дна басейну: морський галечник – гравій – пісок – алеврит – глина – мергель – вапняки – кременисті породи. Під час досліджень аналізують розподіл фацій по літералі та по вертикалі. Зміна складу відкладів у розрізі знизу вверх від континентальних до мілководних і глибоководних свідчить про наростання опускань, і навпаки – від глибоководних до континентальних – про зростання піднять протягом певного відрізку часу.

Метод перерв і неузгоджень відкладів

Перерви у накопиченні відкладів свідчать про панування континентального режиму осадонагромадження і брак чинників формування осадів або їхній розмив після утворення. Неузгодження відкладів впливають на зміну тектонічного режиму в регіоні. Виділяють кілька видів таких неузгоджень: стратиграфічне (паралельне), крайове, кутове та ін. [4]. Для стратиграфічного неузгодження характерно те, що шари, які залягають вище поверхні перерви, залишаються паралельними верствам, які залягають нижче цієї поверхні, що свідчить про загальне підняття місцевості або евстатичне пониження рівня моря (океану) (рис. 2.2.10, а). В тектонічному плані це неузгодження відображає результат коливальних вертикальних рухів.

Крайове неузгодження спостерігають вздовж периферії басейнів осадонагромадження, тобто областей тектонічного опускання, яке проявляється в потоншенні та виклинюванні шарів до краю басейнів. Відображає зони регіональних піднять і опускань. Кутове неузгодження виражається в різниці в нахилі шарів нижче і вище поверхні переривання (рис. 2.2.10, б), яке виникає внаслідок прояву складчастих деформацій до і протягом перерви в накопиченні осадів. Фіксує складчасті рухи і рифтотворення. Існують ще два види неузгоджень – географічне й азимутальне, які відображають в плані зміну розташування, відповідно, регіональних структур і складок.

а                                               б
Рис. 2.2.10. Види неузгоджень (за Мильничук, Арабаджі, 1989):
а – стратиграфічне; б – кутове.
Стрілкою показано поверхню неузгодження

На підставі структурно-геоморфологічних досліджень складають морфотектонічні (неотектонічні або карти новітньої тектоніки) і морфоструктурні карти.

На морфотектонічних картах відображають рельєф і тектонічні рухи, які спричинили його формування. Наприклад, у легенді такої карти зазначають: склепінчасті гори, складчасті гори, горстові підняття, грабенові западини, синклінальні западини, мульдові западини, скидові уступи тощо.

На неотектонічних чи картах новітньої тектоніки зображають: амплітуди чи градієнти вертикальних рухів земної поверхні на неотектонічному етапі розвитку або протягом четвертинного періоду; лінеаменти (або розломи), активні на неотектонічному чи новітньому етапі розвитку; кільцеві структури та їхній генезис.

На морфоструктурних картах виділяють морфоструктури різних порядків і зазначають форми й елементи рельєфу структурного походження. У легенді карти зазначають: височини на антеклізах чи синеклізах, пагорби на куполах чи мульдах, пасма на валах чи прогинах, гірські масиви на мегаантикліноріях, низовини на мегасинкліноріях, хребти на антиклінальних чи синклінальних складках тощо [39].

Запитання для самоперевірки знань

1. Які Ви знаєте види площинних структур?
2. Назвати послідовність вивчення площинних структур.
3. Назвати види й аспекти вивчення лінійних структур?
4. Що таке лінеаменти, їхні види та методи вивчення?
5. Назвати методи вивчення сучасних горизонтальних і вертикальних рухів?
6. Які геоморфологічні методи вивчення тектонічних рухів?
7. Які палеотектонічні методи вивчення тектонічних рухів?

Бібліографія

Основна

1. Гнатюк Р.М. Навчальна програма, тестові питання та методичні вказівки з курсу “Структурна геоморфологія”. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2013. – 57 с.
2. Михайлов В.А. Основи геотектоніки : навч. посібник / В.А. Михайлов. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 168 с.
3. Смішко Р.М. Структурна геологія та геологічне картування: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / Р.М. Смішко, В.Г. Пащенко. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2010. – 254 с.
4. Хаин В.Е. Геотектоника с основами геодинамики. Учебник. Для студентов геологических специальностей вузов / В.Е. Хаин, М.Г. Ломизе. – Москва: Изд-во МГУ, 1995. – 480 с.
   

Допоміжна

5. Байрак Г.Р. Виділення та аналіз оролінеаментів височини Опілля на основі 3d-моделі рельєфу / Г.Р. Байрак // Геодинаміка. Вип.2 (17). – 2014. – С. 86-97.
6. Белоусов В.В. Основы геотектоники / В.В. Белоусов – Москва: Недра, 1989. – 382 с.
7. Бень Я. Структурна геологія поверхні Мохо західного регіону України / Я. Бень, О. Олещук, Є. Корнієнко // Геодинаміка. – 2006. – № 1(5). – С. 34-38.
8. Верховцев В.Г. Активні на новітньому етапі розвитку лінійні геоструктури Українського щита та його схилів / В.Г. Верховцев, Ю.В. Юськів, В.Г. Швайко // Науковий збірник “Техногенно-екологічна безпека та цивільний захист”. – 2012. – Вип. 5. – С. 49-59.
9. Волков Н.Г. Морфоструктурный анализ нефтегазоносных областей Украины / Н.Г. Волков, В.П. Палиенко, И.Л. Соколовский. – Киев: Наук. думка, 1981. – 216 с.
10. Герасимов И.П. Структурные черты рельефа земной поверхности на территории СССР и их происхождение. – Москва.: Изд-во АН СССР, 1959. – 100 с.
11. Геренчук К.И. Тектоничиские закономерности в орографии и речной сети Русской равнины / К.И. Геренчук – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1960. – 242 с.
12. Гинтов О.Б. Разломно-блоковая тектоника Волыно-Подолии. Кинематический анализ // Геофизика – 2004. – № 1. – С. 56-71.
13. Гойжевський О.О. Про вік і межі Українського щита та його схилів // Доповіді АН УССР, Серія Б. – 1977. – № 7. – С. 582-585.
14. Горелов С.К. Геотектоника: Учебник для вузов / С.К. Горелов, В.П. Гаврилов – Москва: ФГУП Изд-во “Нефть и газ” РГУ нефти и газа им. И.М. Губкина, 2005. – 368 с.
15. Гофштейн И.Д. Линеаменты западной части Украины / И.Д Гофштейн, А.П. Медведев // Геология и геохимия горючих ископаемых. – 1989. – № 72. – С. 16-24.
16. Гофштейн И.Д. Неотектоника западной Волыно-Подолии / И.Д. Гофштейн. – Киев: Наук. думка, 1979. – 156 с.
17. Дедков А.П. Общая геоморфология. Ч. 2. Эндогенные процессы и рельеф / А.П. Дедков. – Казань: УНИПРЕСС, 2003. – 116 с.
18. Звонкова Т.В. Прикладная геоморфология / Т.В. Звонкова. – Москва: Высш. школа, 1970. – 272 с.
19. Знаменская Т.А. Блоковая тектоника Волыно-Подолии / Т.А. Знаменская, И.И. Чебаненко. – Киев: Наук. думка, 1985. – 155 с.
20. Караваев В.Я. Широтная зональность тектоники Львовско-Волынского бассейна // Докл. АН УССР. – Серия Б. – Геол., хим. и биол. науки. – 1987. – № 2. – С. 10-12.
21. Карта неотектоники юго-запада СССР. (М-б 1: 1 000 000) / Под ред. А.М.Маринича. – Київ, 1987.
22. Карта неотектоніки України (інтерактивна)
23. Карта разрывных нарушений и основных зон линеаментов юго-запада СССР (с использованием материалов космической съемки) (М-б 1:1 000 000) / Под ред. Н.А. Крылова. Киев: Мин. геол. УССР, 1988.
24. Карта современных вертикальных движений земной коры Восточной Европы (М-б 1: 2 500 000) / Под ред. Ю.А. Мещерякова. – Москва: ГУГК, 1973.
25. Кац Я.Г. Основы линеаментной тектоники / Я.Г. Кац, А.И. Полетаев, Э.Ф. Румянцева. – Москва: Недра, 1986. – 144 с.
26. Кац Я.Г. Кольцевые структуры // Космическая геология / Я.Г. Кац, А.Г. Рябухин – Москва: Просвещение, 1984. 
27. Корчуганова Н.И. Неотектонические методы поисков полезных ископаемых / Н.И. Корчуганова, Н.П. Костенко, И.Н. Межеловский. – Москва, 2001. – 212 с.
28. Костенко Н.П. Геоморфология / Н.П. Костенко. – Москва: МГУ, 1999 – 379 с.
29. Криволуцкий А.Е. Жизнь земной поверхности. Проблемы геоморфологии / А.Е. Криволуцкий. – Москва, 1971.
30. Круглов С.C. Карта разломной тектоники запада Украинской ССР. Масштаб 1:1 000 000. Приложение к монографии “Геодинамика Карпат” / С.С. Круглов, А.В. Хижняков. – Киев: Наук. думка, 1985.
31. Лукієнко О.І. Структурна геологія з основами структурно-парагенетичного аналізу: підручник / О.І. Лукієнко. – Київ: ВПЦ Київ. ун-т, 2002. – 366 с.
32. Мещеряков Ю.А. Структурная геоморфология равнинных стран / Ю.А. Мещеряков – Москва: Наука, 1965. – 390 с.
33. Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР / И. Николаев. – Москва, 1962.
34. Палиенко В.П. Новейшая геодинамика и ее отражение в рельефе Украины / В.П. Палиенко. – Киев: Наук. думка, 1992. – 116 с.
35. Палієнко В.П. Морфоструктурно-неотектонічний аналіз території України / В.П. Палієнко, А.В. Матошко, М.Є. Барщевський, Р.О. Спиця, С.В. Жилкін, Г.В. Кучма, Г.В. Романенко, Л.Ю. Чеботарьова та ін. – Київ: Наук. думка, 2013. – 267 с.
36. Полівцев А.В. Карта вертикальних голоценових рухів Волино-Поділля та Передкарпаття // Геодинаміка / А.В. Полівцев. – 2011. – № 1(10) – С. 58-70.
37. Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. – Москва, 1967.
38. Свинко Й. Неотектоніка і рельєф Західно-Подільського горбогір’я / Й. Свинко, П. Дем’янчук // Наук. записки Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. – Серія: географія. – № 1(7) – Тернопіль, 2001. – С. 17-25.
39. Спиридонов А.И. Структурно-геоморфологический анализ // Основы общей методики полевых геоморфологических исследований и геоморфологического картографирования / А.И. Спиридонов. – Москва: Высш. школа, 1970. – С. 96-138.
40. Тектонічна карта України. Масштаб 1:1 000 000 / За ред. Д.С. Гурського. – Київ, 2007.
41. Тектонічні процеси. Порушене і непорушене залягання гірських порід
42. Тимурзиев A.И. Неотектонические условия размещения и методы прогнозирования нефтегазоносности (на примере Южного Мангышлака): автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. геол.мин. наук / А.И. Тимурзиев. – Ленинград, 1986.
43. Уфимцев Г.Ф. Терминология структурной геоморфологии и неотектоники / Г.Ф. Уфимцев, Ф.С. Онухов, Д.А. Тимофеев – Москва: Наука, 1979. – 256 с.
44. Философов В.П. Основы морфометрического метода поисков тектонических структур / Под ред. проф. А.В. Вострякова. – Саратов: Изд-во Саратов, ун-та, 1975. – 229 с.
45. Флоренсов Н.А. Понятие морфоструктура и ее эволюция // Геоморфология. – №4. – 2006.
46. Флоренсов Н.А. Рельеф и неотектоника: Избранные труды / Н.А. Флоренсов – Москва: Наука, 1989. – С. 151-159.
47. Чебаненко І.І. Розломна тектоніка України / І.І. Чебаненко – Київ: Наук. думка, 1966. – 180 с.
    
48. Bloom, Arthur. 1998, Geomorphology, A systematic analysis of Late Cenozoic landforms, (3rd edition): Prentice Hall, Upper Saddle River, N.J., 482 p.
49. Burbank D.W. and Anderson R.S. Tectonic geomorphology (2nd ed.). – Chiches-ter: Wiley-Blackwell, 2011. – 454 р.
50. Chorley, R.J., Schumm, S.A., Sugden, D.E., 1984, Geomorphology: Methuen and Co. Ltd., London, 605 p.
51. https://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/90365/Инверсия
52. Huggett R.J. Fundamentals оf Geomorphology (2nd ed.). – New York: Routled-ge, 2007. – 466 р. Інтернетресурс. Точка доступу: www.cec.uchile.cl/~fegallar/Fundamentals_of_Geomorphology.pdf
53. Summerfield, M.A., 1991, Global Geomorphology. John Wiley and Sons, NewYork, NY, 536 p.
54. www.lineament.ru/index.htm