Внутрішні відмінності й міста Китаю
Старий китайський досвід організації території базується на принципі об'єднання в одне ціле однорідних територій з повним самозабезпеченням. Після 1949 р. підходи до районування Китаю декілька разів змінювалися. Зараз знову пропонується схема, за якою кожен сектор узбережжя (таких секторів 7) повинен впливати на відсталу внутрішню територію, яка прилягає до нього. В даному підручнику Китай розглядається за традиційною схемою: на Сході — Північний Китай, басейн Янцзи, Південний Китай і Дунбей, на Заході — Внутрішня Монголія, Сіньцзян і Тибет з Цинхаєм.
Північний Китай.
Ця територія на півночі обмежена Великим Китайським муром, а на півдні — хребтом Ціньлін і річкою Хуайхе. Вона включає міста Пекін і Тяньцзінь, 6 провінцій і Нінся-Хуейський автономний район. Площа її — 1,5 млн км кв, населення - 350 млн чоловік (16% площі і 30% населення країни). На район припадає 27% сільськогосподарського і 30% промислового виробництва.
Головними природними елементами Північного Китаю є Лесове плато, річка Хуанхе і Північнокитайська, або Велика Китайська рівнина. Лесове плато в провінціях Шаньсі і Шеньсі — це 600 тис. км кв. п'ятдесятиметрової товщі лесу — продуктів руйнування твердих порід Центральної Азії. Хуанхе («Жовта ріка») — одна з найбільших річок світу з максимальним твердим стоком (34 кг мулу на 1 м куб води). Велика Китайська рівнина, що разом з Індо-Ґанґською рівниною становить найбільший у світі масив алювію, є конусом виносу Хуанхе. Її розміри 600х900 км. Північний Китай — місце давніх поселень людей і один з найгустіше заселених районів світу. Він також відомий своїми екстремальними природними явищами — посухами, повенями, землетрусами. Землетрус у районі Ордосу в 1556 р. поховав 830 тис. чоловік. Хуанхе сім разів міняла своє русло. Під час повені 1887 р. загинуло 900 тис. чоловік. Історія Північного Китаю є історією боротьби людини з Хуанхе. Тепер річка відгороджена дамбами (загальна їх протяжність перевищує 5000 км). Система дамб — дуже складна гідротехнічна споруда, вона включає внутрішні, поперечні, зовнішні і страхуючі дамби, потребує безперервного догляду та ремонту. Дно Хуанхе в межах рівнини лежить на 3-10 м вище від оточуючої місцевості.
Північний Китай є найважливішим політичним, історичним і культурним ядром країни, важливим сільськогосподарським, а після 1949р. і промисловим районом.
Він лежить на стику помірного і субтропічного поясів, континентального і мусонного клімату. Річна кількість опадів становить 400-900 мм. Літо дуже жарке і вологе, зима суха і холодна. Хуанхе до Кайфина і північ затоки Бохайвань замерзають. Родючі лесові ґрунти — головне багатство території. Розораність досягає 45-60%. Широко практикується штучне зрошення за допомогою каналів і колодязів. Упродовж року отримують один-два врожаї. Велика Китайська рівнина — один з найбільших у світі районів озимої пшениці, бавовнику, арахісу, тютюну, груш, абрикосів і винограду, свинарства і птахівництва. З робочої худоби — коні, воли і віслюки.
Кустарно-ремісниче і текстильне виробництво Північного Китаю після 1949 р. доповнене важкою промисловістю. Район має найкращу енергетичну базу в країні. Вона представлена кам'яним вугіллям провінцій Шаньсі і Хебей (найбільший центр Датун), нафтою провінції Шаньдун і ГЕС на Хуанхе. Зручне поєднання покладів кам'яного вугілля і залізних руд сприяло розвитку чорної металургії (центри Тайюань і Баотоу). Різноманітне машинобудування та хімічні виробництва виникли в Пекіні, Тяньцзіні, Ціндао та інших містах. Промисловість східної частини Північного Китаю — важлива ланка промислової зони, яка створюється навколо затоки Бохайвань.
У Північному Китаї розрізняють три частини: східну (до Кайфина), середню (між Кайфином і Сіанем) і західну (провінція Ґаньсу). Найбільш розвиненою є східна частина, яка практично збігається з усією Великою рівниною. Вона передує як за кількісними, так і за якісними показниками. Тут найвищі густота населення і концентрація економічної діяльності, найбільші міста. Серед них Пекін, Тяньцзшь і Ціндао.
ПЕКІН (Бейцзін — буквально «Північна столиця») має більш ніж 3000-річну історію. Столицею всього Китаю він став у X ст. Географічне положення його в країні є ексцентричним і нагадує положення Калькутти в Індії або Нью-Йорка в США. Це стане зрозумілим, коли врахувати, що в середні віки Китаю постійно загрожували кочові племена.
Пекін — одне з найбільших міст світу (12 млн жителів, з яких 8 млн міських і 4 млн сільських). Це столиця, головний політичний, адміністративний, науковий і культурний центр країни, транспортний вузол. Після революції 1949 р. уряд доклав максимальних зусиль, аби перетворити Пекін і на провідне індустріальне місто. Розвивалися в першу чергу галузі машинобудування і хімічної промисловості. Багато зроблено, щоб модернізувати це старе китайське місто і створити відповідні умови життя. Здійснено велике адміністративне, житлове і транспортне будівництво. Прокладено метро.
Найважливішими частинами Пекіна є Чжун Нань Хай — урядовий центр; історичний центр — «Заборонене місто» колишніх китайських імператорів; нові житлові й промислові передмістя. Пекін надзвичайно багатий на культурну та історичну спадщину. Серед пам'яток: і колишні імператорський палац — нині музей Ґуґун, та імператорські парки. В околицях Пекіна — стоянка первісної людини — сінантропа, ділянка Великого Китайського муру та підземні мавзолеї імператорів. Історичні пам'ятки Пекіна зазнали руйнувань і пограбувань з боку збройних сил Великобританії, Німеччини, Італії, Росії, Японії та США, які окупували місто в 1900 р. Незважаючи на це, музей Ґуґун за своїми скарбами є одним з найбагатших музеїв світу. Пекін є побратимом Києва.
Тяньцзінь (8 млн жителів) лежить за 130 км від Пекіна і тісно з ним пов'язаний. Це був морський порт столиці, одночасно з'єднаний з Великим каналом. У 1860 р. Тяньцзінь проголошено «відкритим портом» і невдовзі він став другим після Шанхаю торговим, фінансовим, промисловим і портовим містом країни. Промислова структура його була аналогічною шанхайській, в ній панувало текстильне виробництво. Зараз Тяньцзінь продовжує зберігати свої позиції. В ньому розвинулись машинобудування та хімічна промисловість. Це другий після Пекіна центр науки і вузів, найближче до столиці «відкрите приморське місто».
Ціндао на Шаньдунському півострові до кінця XIX ст. був незначним поселенням. 1887 р. його захопила Німеччина і перетворила на першокласну військово-морську базу. В 1922 р. Ціндао повернуто Китаю. Зараз це важливий порт і центр транспортного машинобудування — будівництво суден, важких вантажних автомобілів, локомотивів. Ціндао — «відкрите приморське місто». Околиці його відомі своїми соляними промислами і чудовою курортною зоною.
В провінції Шаньдун є дві історичні пам'ятки, які надзвичайно шануються в Китаї. Це Цюйфу — місце народження Конфуція (551-479 pp. до н.е.) і гора Тайшань (1524 м н.р.м.) — «перша» серед п'яти найсвятіших гір Китаю.
Середня течія Хуанхе між Лесовим плато і хребтом Ціньлін від Кайфина до Сіаня відома як ядро і колиска китайської цивілізації. Саме тут у III—II тисячоліттях до н.е., одночасно з Єгиптом, Дворіччям та Індом, виникла одна з перших у світі землеробських цивілізацій. Звідси бере початок китайський етнос (хань) і китайська держава. Місто Сіань, яке лежить на берегах невеликої притоки Хуанхе — Вейхе, має 3000 років писаної історії. Впродовж більш як 2000 років це була столиця Китайської імперії, політичний і культурний центр, в якому творили славнозвісні вчені, поети й художники. За своїми історичними пам'ятками Сіань у Китаї поступається тільки Пекіну і Шеньяну. В X ст. н.е. центр ваги Китайської держави перемістився звідси на схід вниз по течії Хуанхе. Напередодні 1949 р. ця територія являла собою глуху провінцію. В період 1949-1978 pp. у містах району, включаючи і Сіань, з'явилися сучасні галузі господарства.
Провінцію Ґаньсу можна розглядати як Далекий Схід власне Китаю. Великий Китайський мур тягнеться аж до Юйминя. Ґаньсуйський коридор між пустелею Алашань на півночі й Тибетом на півдні ще задовго до нашої ери використовувався як найзручніший шлях з Китаю на захід і навпаки. Тут проходив «Великий шовковий шлях» і саме цим шляхом потрапив до Китаю буддизм. Уздовж нього і зараз зберігаються знамениті храми буддистів, вирубані в скелях навколишніх гір. Найбільш сучасним містом цієї частини Північного Китаю є Ланьчжоу — значний транспортний вузол і центр нафтової промисловості.
За 500 км на північний захід від Ланьчжоу в провінції Ґаньсу, де закінчується Великий Китайський мур, нині знаходиться один з двох китайських космодромів. Другий побудовано в провінції Сичуань біля міста Січан. Центр управління космічними польотами розміщено в Сіані.