Охорона природи Закарпатської області: заповідні території та завдання комплексної природоохорони
Завдання комплесної охорони природних ландшафтів
Починаючи з другої половини нашого століття, коли геохімічний і геофізичний вплив людини набув загальнопланетарних масштабів, охорона природи як проблема суто біологічна стає важливою проблемою географічною, екологічною і соціальною, оскільки мова йде зараз не лише про збереження зникаючих популяцій рослин і тварин, але й про підтримання екологічної стабільності географічного середовища, необхідної для існування всіх представників органічного світу, і в першу чергу — людини. Саме тому актуальним стає завдання комплексної охорони географічних ландшафтів.
Географічний ландшафт у природному середовищі має поліфункціональне значення. У біологічному аспекті він як складова частина оточуючої природи є середовищем життя і еволюції біоценозів, а в соціально-економічному — це середовище життя людини, її виробничої діяльності та відпочинку. В екологічному аспекті ландшафт — компонент природного середовища, який підтримує його стабільність. Отже, комплексні природоохоронні заходи слід спрямувати на збереження й оптимізацію згаданих функцій.
Для збереження унікальних у біогеоценотичному відношенні природних екосистем Закарпаття колись, за пропозицією А.Златніка та А.Гілітцера (1932), була створена мережа ботанічних заповідних об'єктів. Але тільки після возз'єднання настали сприятливі соціально-економічні передумови для розширення цієї мережі і включення в державний природно-заповідний фонд низки нових, унікальних за своїм науковим значенням, об'єктів живої і неживої природи. Зараз в області затверджено державний заповідник, 22 державних заказників і резерватів площею 13 519 га, 9 пам'яток природи республіканського значення площею 464 га, 2 заповідні дендропарки республіканського значення площею 43 га, 1 ботанічний сад республіканського значення площею 5 га, 5 заказників місцевого значення, 3 державні мисливські господарства (Радянські Карпати, Шипот, Нове Село) площею 93 300 га та 494 менших резерватів і пам'яток живої і неживої природи місцевого значення площею 3 800 га. Загальна площа усіх заповідних об'єктів на території області найбільша на Україні. Коротко охарактеризуємо найважливіші з них.
У 1968 р. створено Карпатський державний заповідник (КДЗ) на площі 12 672 га (рис. 20). У Закарпатті розміщені Чорногірське та Угольське заповідні лісництва КДЗ. До заповідника у 1979 р. включено великий масив Широколужанського ландшафтно-флористичного заказника площею 5 616 га та ботанічний резерват «Долина нарцисів» площею 256 га. Таким чином, площа КДЗ збільшилась до 18 544 га.
Рис. 20. На схилах Чорногори зимою (фото І. Шелевера)
Карпатський заповідник має виняткове біогеографічне та народногосподарське значення. У Чорногірському лісництві охороняються унікальні для України високопродуктивні буково-яворові, буково-ялицеві, смереково-ялицево-букові, буково-ялицево-смерекові та смерекові праліси, вище яких зонально поширені зарості гірської сосни, зеленої вільхи, рододендрону східнокарпатського. У високогір'ї збереглися сліди льодовикових процесів у вигляді карів і невеликих озер. На схилах Петроса, Туркула та інших вершин ростуть такі рідкісні види, як ореохлоа дворядна, приворотень туркульський, родіола рожева, які підлягають абсолютній охороні.
Чимале народногосподарське значення мають угруповання цінних лікарських рослин — тирлича жовтого, арніки гірської та ін. Виключно важливе гідрологічне та протилавинне значення гірських лісів і криволісся у басейні Чорної та Білої Тиси.
З фітоценотичного боку Угольсько-Широколужанський заповідний комплекс (10350 га) цілком відмінний. Це найбільший масив букових пралісів у Центральній Європі. В оптимальних екологічних умовах бук відзначається високою життєвістю і формує клімаксові угруповання в межах 400-1280 м. Цінні для вивчення польодовикової історії розвитку лісів азональні осередки смереки, ялиці, берези звичайної, що збереглись у Широколужанському масиві, а також осередки дуба скельного, граба, липи в Угольському масиві на вапняковій гряді. Другий на Україні по кількості дерев осередок третинного релікту тиса ягідного зберігся в Угольському масиві. Гряда надзвичайно цікава у флористичному відношенні, тут зростає понад 300 видів судинних рослин. Серед них такі рідкісні, як в'язіль стрункий, костриця валезійська, щебрушка Баумгартена, перестріч Гербіха, яловець козачий. У вапняковій печері «Молочний Камінь» київські археологи відкрили пізньопалеолітичну стоянку людини. Таким чином, заповідний масив цікавий і з історичного боку.
В околицях Хуста («Долина нарцисів») охороняється цікавий ботаніко-географічний осередок (рис. 21) гірського центральноєвропейського виду нарциса вузьколистого. У СРСР цей вид відомий лише з рівнинної та високогірської частин Закарпаття. Разом з нарцисом тут охороняються шафран Гейфелів, білоцвіт весняний та інші рідкісні види.
Рис. 21. Заказник «Долина нарцисів» біля м. Хуст (фото В.І. Комендара)
З важливіших лісових резерватів області в смузі дубових лісів слід згадати Юлівські гори (976 га), де охороняються рідкісні для Карпат лісостепові діброви та липові діброви з липою сріблястою; Чорна гора (777 га) поблизу м. Виноградове відома як єдине місце в СРСР, де росте ясен білоцвітий; Великий ліс (357 га) у Шаланківському лісництві, в якому збереглися заплавні дубові та дубово-ясенові ліси.
У смузі букових лісів створено резервати Свидовецький (1 471 га) на південних мегасхилах Свидовецьких гір, де бук доходить до висоти 1380 м н.р.м., Кевелівський (320 га), в якому поширені яворові, ясенові та ільмові бучини, Стужиця (2 592 га), де сходяться кордони трьох братніх соціалістичних країн — СРСР, ЧССР і ПНР. Тут поширені високопродуктивні букові, яворово-букові і ялицево-букові праліси. На верхній межі лісу (1220-1288 м) найкраще у Карпатах збереглося криволісся бука, явора, горобини. У пралісах водяться ведмеді, олені, козулі, борсуки, куниці, рисі, дикі коти. Такі ж цікаві лісові масиви охороняються і в прилеглій частині ЧССР та ПНР, тому проектується створити міждержавний заповідник для спільної охорони унікальних ландшафтів Бескид.
У смузі смерекових лісів організовано резервати Кедрин (166 га), де відоме єдине в СРСР місцезростання модрини польської; Горганський (248 га) і Брадульський (1 026 га), в яких охороняються зональні смерекові праліси, реліктові осередки кедрової сосни та гірсько-соснові зарості.
Мережу заповідних об'єктів Закарпаття ще не можна вважати повністю біогеоценотично репрезентативною, оскільки вона забезпечиться тільки тоді, коли в державному природничо-заповідному фонді будуть представлені в усіх висотних смугах не лише рідкісні й унікальні, але й типові фітоценози, що стануть еталонами для ведення лісового господарства у різних геоботанічних районах.
Українські Карпати — це гірська споруда в Європейській частині СРСР, яка вже давно стала місцем масового відпочинку, лікування та туризму. Щороку їх відвідує близько 1,5 млн. чоловік. Щоб зберегти придатні для цієї мети гірські ландшафти Київський Діпроміст розробив проект створення Карпатського національного (природного) парку на площі 430 тис. га, який охоплює найбільш мальовничі природні територіальні комплекси Чорногори, Горган, Свидовецьких гір і Мармароського кристалічного масиву. В 1980 р. в Івано-Франківській області створена перша черга парку площею 47,3 тис. га, куди включені і два заповідні лісництва — Говерлянське та Високогірне (5838 га). Половина запроектованої площі розміщена у Закарпатській області. Реалізація проекту дасть змогу в усі пори року раціонально використовувати багаті рекреаційні ресурси гірських районів, сприятиме збереженню унікальних ландшафтів та ознайомленню відвідувачів з цікавими історичними та краєзнавчими об'єктами.
У теплих районах Закарпатського передгір'я існують реальні можливості організації ландшафтних парків (заказників) регіонального значення. Ця форма часткової охорони цінних з рекреаційного боку природних територіальних комплексів виникла порівняно недавно. Наприклад, у ПНР та НДР планується виділити для ландшафтних парків 10-14% території.
У Закарпатській області доцільно створити Латорицький ландшафтний парк (басейн Латориці), де розташований санаторно-курортний комплекс «Карпати», «Сонячне Закарпаття» і «Квітка Полонини», Шаянський ландшафтний парк навколо Шаянського санаторно-куротного комплексу, Ужоцький ландшафтний парк (нижня та середня частини басейну Ужа) та ін.
Однією з актуальних проблем комплексної охорони природи є відтворення порушеної екологічної стабільності природних екосистем і їх територіальних комплексів — ландшафтів. Тут можна вичленувати п'ять важливих природоохоронних завдань, а саме:
- регуляція русел гірських рік,
- захист грунтів від водної ерозії,
- підвищення стабільності монокультур смереки проти катастрофічних вітровалів і сніголомів,
- зміцнення верхньої межі лісу,
- боротьба зі сніговими лавинами.
Коротко розкриємо ці завдання.
Відомо, що Закарпаття має найгустішу річкову мережу на Україні. Інтенсивна лісоексплуатація та зменшення лісистості до критичного рівня зумовили порушення гідрологічного режиму гірських рік. Для сільського господарства області, де на душу населення припадає лише 0,15 га орної землі, актуальними природоохоронними завданнями є регулювання русел рік як гідротехнічними, так і фітомеліоративними методами. Найбільш ефективні фітомеліоративні методи — створення культур місцевих видів тополі, верби, вільхи, ясеня або інших гігрофільних порід, здатних переносити короткочасне затоплення.
Вагомої шкоди лісовому господарству завдало масове створення монокультур смереки за межами її природного висотного зростання. При швидкості вітру понад 20 м/с ці культури, починаючи з середнього віку, пошкоджуються вітровалами, а у м'які зими — сніговалами та сніголомами. Щоб запобігти цьому стихійному лихові, у вітронебезпечних урочищах слід створювати негусті, змішані насадження з участю порід стабілізаторів — бука, явора, модрини, псевдотсуги тисолистої, ялиці білої, ялиці гігантської, і своєчасними рубками догляду формувати відповідну морфоструктуру фітоценозів.
У високогір'ї належну увагу потрібно приділити підняттю зниженої нерегульованим випасом верхньої межі лісу та спеціальним фітомеліоративним заходам у лавиннонебезпечних урочищах. Для посадки на верхній межі лісу найкраще придатні горобина звичайна, явір, смерека, сосна кедрова, сосна гірська, зелена вільха, яловець сибірський. Заслуговує на увагу досвід створення культур кафедрою ботаніки Ужгородського університету на верхній межі лісу полонини Рівної.
Серед небезпечних гідрометеорологічних явищ у високогір'ї, які почастішали в зв'язку зі зміною природного рослинного покриву, є снігові лавини. Основні профілактичні заходи попередження снігових лавин і зменшення їх руйнівної дії полягають у стабілізації снігового покриву. Для просторового затримання снігових мас на навітряних схилах потрібно створювати перпендикулярно до напрямку переважаючих вітрів спеціальні снігозатримуючі смуги з гірської сосни, зеленої вільхи, горобини звичайної та інших чагарникових порід, що ростуть у субальпійській смузі. Рекомендована ширина смуг 10-15 м, а оптимальна відстань між ними 80-100 м (С.М.Стойко, П.Р.Третяк, 1978). Таке територіальне співвідношення меліоративних смуг і лучних угідь дасть змогу забезпечити оптимальне снігозатримання та пасовищну експлуатацію полонинських угідь.
На завітряних схилах для стабілізації снігового покриву слід створювати горизонтальні снігозатримуючі смуги з високогірних деревних і чагарникових порід, які мають гнучкі стовбури та міцну кореневу систему.
На критичних щодо прояву нівальних процесів ділянках потрібні спеціальні снігозатримуючі технічні споруди.
Як бачимо, для відтворення порушеної раніше екологічної стабільності гірських ландшафтів необхідна скоординована дія лісівників-екологів, географів-ландшафтознавців, гідрологів, агрономів, економістів, спрямована на реалізацію комплексу екологічно обгрунтованих профілактичних і прямих природоохоронних заходів у всіх висотних смугах.