Барви Землі

А. Топачевський, Б. Заверуха

Антропогеновий період

Приблизно 2 млн років тому закінчилася неогенова епоха і розпочався четвертинний, або антропогеновий, період кайнозойської ери. Звернімо увагу, що в його назві закладене поняття про народження людини. Вчені поділяють цей період на дві частини:

плейстоцен, тобто час майже нового життя (тривав неповних 2 млн років);
голоцен, тобто час зовсім нового життя (почався понад 10 тис. років тому і триває досі).

На початку четвертинного періоду відбулося загальне підняття материків, океани та континенти набули повністю сучасних контурів. Але водночас відбувалась істотна зміна клімату. Періоди значних похолодань чергувались з потеплінням. Частина вчених вважає, що на величезних просторах кількаразово утворювались гігантські товщі льодовикового покриву. Інші твердять, що таких катастрофічних зледенінь не було, але істотні похолодання мали місце. Відповідно до цього зона тундри і лісотундри зміщувалась далеко на південь, сягаючи північної частини нашої країни: згодом зона лісів, лісостепу й степу просунулась на північ, аж доки не встановилась сучасна рівновага, яка настала з початком голоцену.

Дивовижний був тогочасний тваринний світ. На величезних просторах паслися мамонти, вкриті шерстю носороги. Казковий вигляд мали велетенські олені з широченними, сильно розгалуженими рогами, відстань між кінцями яких іноді перевищувала 4 м. Вільно почували себе серед густих трав стада довгорогих зубрів, північних оленів, турів, сайгаків, вівцебиків. Чимало було бурих та могутніх печерних ведмедів. Особливою силою відзначались велетенські печерні леви. Вони мали густу шерсть та вельми розкішну кудлату гриву. їх ревіння, напевне, нагадувало гуркіт грому і наводило жах на все живе довкола. Часто зустрічалися знайомі нам звірі — вовки, лисиці, зайці, песці, косулі, вепри, а з птахів — соколи, ворони, дрофи, куріпки. У повноводних кришталево чистих озерах та ріках водилася сила-силенна риби. Багатющим був світ плазунів, птахів, комах. Отже, природа буяла багатим різноманітним життям.

Але головною подією антропогенового періоду була, без сумніву, поява на нашій планеті розумної істоти.

Звичайно, еволюційний шлях від людиноподібних мавп до первісних людей, що триваав кілька мільйонів років, не встелений пелюстками троянд. Навпаки, він був дуже складним і тернистим. Далеко не всі лінії розвитку виявились успішними. Наприклад, у ті прадалекі часи існували мало схожі на нас австралопітеки, гігантопітеки, мегантропи та інші. Вони виявились недостатньо пристосованими до мінливих умов існування і вимерли. До речі, вважається, що снігова людина, або йєті, яка живе у важкодоступних районах високогір'я Гімалаїв, є представником однієї з таких «сліпих» ліній розвитку. Безпосередніми ж прапредками нашими були ранні неандертальці, які з'явилися приблизно 250 тис. років тому.

В кутку сухої просторої вапнякової печери горить невелике вогнище. Полум'я то пригасає, то спалахує сильніше. Воно мерехтливо освітлює досить масивну фігуру довговолосої жінки, яка присіла біля вогню, підкладаючи до нього хмизу. Жінка час від часу перевертає чималі кусні м'яса, стежачи, щоб воно добре підсмажилось. Вхід до печери примхливо оповитий гірляндами вічнозеленого плюща: він виходить на простору долину, яка щедро залита теплим сонячним промінням. Відчувається, що повітря прогріте, ласкаве. Долина мальовничо в'ється серед столоподібних горбів. Можна здогадатись, що то перше пасмо Кримських гір. Ген вдалині, на просторих луках понад річкою бродять стада диких тварин.

На скельному виступі біля самого входу — троє первісних людей. Вони голі, кремезної будови, довгорукі. Їхня шкіра вкрита рудуватим рідким волоссям. Риси обличчя грубі, лоб і ніс плескаті, щелепи випнуті вперед. Один з них — бородатий чоловік — тримає в руці якийсь кулястий плід і уважно його розглядає. Поряд з ним сидять двоє інших. Жінка з довгим волоссям вимогливим жестом простягнула руку — вона хоче подивитись на загадковий плід. Нетерплячка вже в ті часи була характерною рисою жінок. Другий чоловік, що сидить поруч із жінкою, веде себе значно стриманіше. Він лише зацікавлено підняв голову і допитливо придивляється, що то таке незвичайне знайшов його співплемінник.

«Як можна побачити таку реальну, з усіма подробицями картину доісторичного минулого? — напевне, здивується читач. Для цього не потрібний ніякий “хрономобіль”, досить відвідати Палеонтологічний музей у Києві, що на вулиці Б. Хмельницького. Вченими та художниками створена дивовижно реальна, об'ємна діорама, де відображено описану вище сцену. Ефект присутності просто неймовірний. Подовгу стоять відвідувачі музею, вдивляючись у далеке минуле, розглядаючи один з епізодів життя наших пращурів.

Приблизно 100 тис. років тому в процесі еволюції, мабуть, від ранніх прогресивних неандертальців, виникли безпосередні наші предки — кроманьйонці. У 1868 р. на півдні Франції, біля прямовисної скелі Кроманьйон, були знайдені п'ять скелетів людей. Згодом у різні часи такі ж рештки траплялися дослідникам в Африці, багатьох місцевостях Європи і на території нашої Батьківщини. Вважається, що тривалий час пізні неандертальці та кроманьйонці жили поряд. Мабуть, між ними існували ворожі стосунки. У часи свого розвитку, орієнтовно від 150 до 40 тис. років тому, неандертальці створили своєрідну мустьєрську культуру кам'яної доби. Та поступово розвиненіші і краще суспільно організовані кроманьйонці почали витісняти, а частково асимілювати пізніх неандертальців, і ті зникли з арени еволюції життя.

Якщо зв'язок неандертальців з сучасною людиною деякі дослідники вважають сумнівним, то кроманьйонців майже всі вчені визнають нашими прямими предками. Вони, як і неандертальці, були мисливцями, тільки набагато вправнішими. З'явилися на рівнинах Європи під час останнього так званого вюрмського зледеніння, або похолодання, 30-40 тис. років тому. І завзято переслідували мамонтів, оленів, диких коней-тарпанів, турів, зубрів, вепрів. Діставалося і птахам; а треба зауважити, що в ті далекі часи наші степи вже виглядали майже так, як і 200 років тому. Тут водилися хохітви, дрофи, сірі куріпки, кілька видів жайворонків та інші птахи, що дожили до наших днів. Хитрощі, мабуть, допомогли кроманьйонцям знищити мамонтів — їх, імовірно, заганяли в ями — пастки. Останні тури загинули в історичні часи, чверть тисячоліття тому.

Як відомо, епоха мезоліту — середньої кам'яної доби — між VIII та IV тисячоліттям до нашої ери була періодом мисливсько-скотарського розвитку племен, що населяли наші землі. Але з початком нової кам'яної доби — неоліту, між IV та III тисячоліттями, відбулася своєрідна революція. Нею став саме перехід до землеробства... Майже 6 тис. років тому, за часів неоліту, на просторі між Дністром та Дніпром почався розвиток так званої трипільської археологічної культури. Назва походить від села Трипілля, що на Київщині. Тут під час археологічних розкопок були вперше виявлені поселення тих часів. Археологам вдалося простежити розвиток цієї культури від IV до II тисячоліть до нашої ери. Первісне землеробство та скотарство були в ті часи основою існування, але на ранніх етапах ще значну роль відігравало мисливство, рибальство, збирання дикорослих дарів природи.

Отже, лісостеп України і північна частина степової зони — смуга лучних степів — були освоєні нашими пращурами-землеробами з дуже давніх часів. У лісостеповій зоні вік рослинництва налічує майже шість тисячоліть. Саме тут знаходяться безпосередні першоджерела власне нашого поля. Праслов'яни розорювали за допомогою дерев'яного рала лучно-степові левади або випалювали ділянки лісів, переорювали їх і засівали житом, ячменем, просом, пшеницею. А ось на решті степових територій наше поле почало формуватися всього 2-3 століття тому...