Дніпро можна відродити. Остання річка Києва — Віта

Дніпро можна відродити

Наш Дніпро-Славутич нагадує нині важкохвору людину, в якої виявлено безліч хвороб, і лікар стоїть над нею і розмірковує, з чого ж необхідно починати лікування, які ліки дадуть радикальне покращення стану хворого.
Оскільки головна річка нашої країни перетворена на каскад водоймищ, слід, не зменшуючи сумарної їх місткості, осушити частину затоплених земель і зробити Дніпро проточним на більшій частині його довжини.

Принцип вирішення проблеми найзручніше пояснити на прикладі найбільшого Кременчуцького водосховища. Для цього у середині водоймища роблять замкнуту греблю, верхній б'єф якої розташований вище від існуючого рівня води. З верхнього краю греблі в середину оточеного нею простору входить трубопровід, прокладений дном русла до Канівського водосховища. У результаті цього Канівське водосховище і частина Кременчуцького перетворюються на систему сполучених посудин. Це дає змогу за рахунок перепаду рівнів збільшувати рівень води всередині замкнутої греблі Кременчуцького водосховища.

Наприклад, якщо цей рівень підняти тільки на п'ять метрів (при існуючому напорі 13-15 м), то в середині нової греблі можна нагромадити води стільки, скільки сьогодні знаходиться у Кременчуцькому водосховищі — 10 млрд. кубометрів. Завдяки проведенню цих заходів можна вивільнити близько 50% затоплених земель. Греблю ж існуючого водосховища можна знести.

Загальна довжина замкнутої греблі у даному варіанті рішення становить приблизно 230 кілометрів, середня її висота — 12-14 м. Якщо ж нарощувати висоту греблі, не зменшуючи існуючого обсягу нагромадження води, можна ще збільшити площу земель, що вивільняються від води, і довести її до 70-75% нинішньої затопленої території.

Збільшення обсягу води всередині замкнутої греблі можна досягти і за рахунок поглиблення акваторії. Дніпро у більшій час тині свого русла утворив великі піщані відкладення. Пісок поглибленої акваторії, можна використовувати як будівельний матеріал.

Що ж дає ця концепція ще, крім вивільнення затоплених земель? Другою перевагою проекту є забезпечення вільної проточності Дніпра в зоні водосховища. Нагромаджена всередині замкнутої греблі вода відділяється від русла річки, в якому вільно тече. Умови зберігання води поліпшуються завдяки глибині водойм всередині замкнутої греблі. За цих умов вода тут менше прогрівається, а тому стає менше і зв'язаних з цим негативних явищ.

Передбачене технічне рішення можна буде застосувати до всіх водосховищ Дніпра, крім водоймища Дніпрогесу і Київського моря. В зв'язку з цим виникають цілком природні запитання. Як бути з гідроелектростанціями, заради яких в основному і утворено штучні моря. У кожному конкретному випадку це питання слід вирішувати окремо. Але в цілому даний проект не тільки не виключає можливість продовження роботи існуючих ГЕС, а в ряді випадків може зробити їх ефективнішими за рахунок збільшення напору води, нагромадженої всередині замкнутої греблі.

Створення замкнутої греблі в середині русла Дніпра ускладнює зв'язок між його берегами. Але й тут є вихід. По-перше, у місцях найбільш інтенсивного водного сполучення можна створити систему шлюзів. Інший варіант — замість єдиного водоймища в середині греблі створюється декілька, з'єднаних між собою трубопроводами.

Київське водосховище, «найвище» на Дніпрі, не можна реконструювати цим способом, бо воно є останнім у Дніпровському каскаді. Але ж можна створити ще одне водоймище, що уже заплановане. Нове додаткове море дасть можливість вирішити ще одну важливу проблему, що дедалі загострюється, — радіаційне забруднення Дніпра. Постійне погіршення ситуації відбувається тому, що кожної весни в повінь річка одержує нові порції радіоактивних речовин, змитих із забруднених площ.

Створення на Дніпрі нового водосховища, розташованого вище від Київського моря, дасть змогу весь каскад водосховищ наповнювати чистою водою. З'явиться можливість послідовно очистити внутрішній простір замкнутих дамб усіх інших водосховищ.

Остання річка Києва — Віта

Малі річки Києва. Чи існують вони зараз? Сумне питання. Либідь, Почайна, Сирець, Хрещатик, Клов, Глибочиця, Совки. Без цих назв важко уявити собі історію Києва. Так, дійсно, це уже історія, але не сучасна географія. Назви лишилися, а річок уже немає. Вони перетворені на придаток міської каналізації. Одні з цих річок повністю, або майже повністю взяті в труби. Береги ж інших закуті в бетон. Та й те, що тече по тих трубах та бетонних ложах, водою назвати уже не можна.

І все ж в Києві ще збереглася річка в природному стані. Єдина і остання. Це Віта. Протікає вона на південних околицях міста. Вона перетинає столичне шосе від селища Чапаєвки, виходить на придніпровські луки і впадає в Дніпро напроти острова Козачий.

Твориться Віта, власне, в унікальному урочищі Лісники, яке знаходиться між селищем Конча-Заспа, лісовим хутором Мриги, селами Ходосівкою і Лісниками. Урочище Лісники добре відоме біологам і географам Києва. Його площа близько 1500 га. Воно дійсно унікальне за ромаїттям рослинного і тваринного світу, своєрідністю ландшафтів. Багато рослин і тварин цього району занесено до Червоної книги України. Ось тут, посеред урочища, на заліснених землях міста зливаються, утворюючи Віту, Мала Віта, Сіверки і Питиль. Основний обсяг води надходить у Віту із Сіверки. Витрати води Питиля в два рази, а Малої Віти в 5-8 разів менше в порівнянні з Сіверкою.

Зберегти останню річку Києва можна, лише захистивши басейни всіх трьох її приток, які складають основну частину басейну Віти. За даними наукових досліджень, в природних угрупованнях басейну Віти виявлено більше 4000 видів вищих судинних рослин, 103 види птахів, 33 види ссавців, 14 видів земноводних та плазунів, 13 видів рослин та більше двох десятків видів комах. Серед рослин багато лікарських, які можуть бути використані для заготівлі цінного посівного матеріалу.

На території басейну Віти є ряд археологічних та історичних пам'яток. Древні мешканці цих земель (можливо скіфи, а можливо й наші прямі пращури — слов'яни) залишили нам на згадку про себе дивну величну споруду — Зміїв вал. Він проходить, звиваючись велетенським змієм, по водорозділу між Сіверкою та Питилем від Ходосівки до північних околиць Іванковичів, де звертає до долини Сіверки. Цей найближчий до Києва Зміїв вал прекрасно зберігся. Він обривається значним схилом в долину Питиля, плавно понижуючись в бік Сіверки.

Географічні ландшафти басейнів Сіверки та Питиля, природні комплекси, що збереглися тут у безпосередній близькості від Києва, популяції рідкісних рослин, еталонні біоценози, археологічні та історичні пам'ятки являють собою велику наукову та естетичну цінність. Вони потребують уваги і охорони. Остання річка Києва повинна жити.