Огієвський А.В. Опоков Є.В. Погребняк П.С.

Огієвський Анатолій Володимирович

Огієвський Анатолій Володимирович (31.08.1894, м. Стародуб, тепер Брянська область — 3.04. 1952, Київ) — український гідролог, доктор технічних наук з 1936 p., професор з 1937 p.; один з основоположників гідрологічної школи в Україні. В 1922 р. закінчив Київський політехнічний інститут. З 1926 р. працював в Науково-дослідному інституті водного господарства. У 1933-1952 pp. — завідуючий відділом гідрології, 1937-1939 pp. — директор цього інституту. В 1928-1932 pp. керував Службою гідрологічних оповіщень Дніпробуду. Ініціатор створення і директор (1944-1946 pp.) Київської науково-дослідної гідрологічної обсерваторії.

Одночасно з 1931 pоку, викладав у Київському гідромеліоративному інституті (тепер Український інститут інженерів водного господарства в м. Рівне); в 1934-1952 pp. — завідуючий кафедрою гідрології, гідрометрії та гідрогеології цього інституту. Досліджував режим річкового стоку, прогнозував водний режим річок України, виконував гідрометричні роботи. Розробив макрогенетичну теорію формування стоку, запропонував методику визначення максимальних витрат талих вод за наявністю та відсутністю спостережень за стоком.

Вперше для всієї території України розробив формули розрахунку зливального стоку. Вивчив питання регулювання сезонного і багаторічного стоку, впливу системи водосховищ на паводковий стік. Організатор Богуславської експериментальної гідрологічної бази (1946 p.). Автор підручників та навчальних посібників для вузів з гідрології і гідрометрії.

Опоков Євген Володимирович

Опоков Євген Володимирович (1.02.1869, с. Руда, тепер у складі с. Шамраївки Київської області — 1.09.1938) — український гідролог, гідрогеолог, болотознавець, один з засновників вітчизняної гідрології, академік АН УРСР з 1929 p., дійсний член ВАСГНІЛ з 1935 р. Навчався у Київському університеті (1886-1887 pp.), закінчив Петербурзький технологічний інститут (1892 р.). У 1892-1917 pp. працював у Міністерстві земельних справ. У 1894-1898 pp. проводив гідрологічні дослідження у складі Західної експедиції по осушенню боліт Полісся. З 1915 р. викладав у Київському політехнічному інституті, де організував першу в Україні кафедру гідрології, на базі якої у 1926 р. створено Науково-дослідний інститут водного господарства (1926-1937 pp. — директор цього інституту). Одночасно, 1922-1925 pp. очолював гідрометеорологічну підсекцію Української метеорологічної служби (Укрмету). У 1929-1934 pp. — завідуючий самостійної кафедри гідрології в складі АН УРСР, яка в 1934 р. була об'єднана з Науково-дослідним інститутом водного господарства.

Основні праці присвячені проблемам меліорації Полісся, дослідженню водних ресурсів України. Вивчав водний режим річок (головним чином басейну Дніпра); дослідив залежність висоти рівня води в річках від атмосферних опадів з метою прогнозу рівнів. Уточнив рівняння водного балансу (рівняння Пенка-Опокова), на підставі цього розробив науковий метод прогнозу висоти весняної повені та рівнів Дніпра і його приток. Керував гідрологічними дослідженнями під час будівництва Дніпрогесу. Вивчав режим підземних вод, умови артезіанського водозабезпечення міст.

Погребняк Петро Степанович

Погребняк Петро Степанович (11.06.1890 р., с. Волохів Яр Зміївського району Харківської області — 25.06.1976, Київ) — видатний природознавець, лісовод, ґрунтознавець, геоботанік, ландшафтознавець, академік АН УРСР з 1948 р. В 1924 р. закінчив Ново-Олександрівський інститут сільського і лісового господарства в м. Харкові. Працював професором ґрунтознавства Брянського лісотехнічного інституту (1931-1932 pp.), завідуючим кафедрою лісівництва та ґрунтознавства Київського лісотехнічного інституту (1933-1941 pp.), кафедрами ґрунтознавства (1944-1947 pp.) та фізичної географії (1953-1955 pp.) в Київському університеті, кафедрою ґрунтознавства Житомирського сільськогосподарського інституту (1960-1961 pp.); в 1945-1946 pp. — головний вчений серетар Академії наук та голова Ради по вивченню продуктивних сил України, в 1967-1976 pp. — завідуючий відділом фізичної географії Сектора географії АН УРСР.

Поряд з науковою вів велику науково-організаційну роботу, був організатором Інституту лісу АН УРСР, на посаді директора якого працював протягом 10 років. Під його керівництвом широкого розвитку набули дослідження з лісівництва, екології рослин і лісової типології, лісового ґрунтознавства, фізіології живлення деревних та чагарникових рослин, мікробіології лісових грунтів, лісової гідрології.

Свої теоретичні і методологічні розробки П. Погребняк підсумував і розвинув у монографії «Основи лісової типології» (1-е вид. 1941р., 2-е — 1955 р.) в якій узагальнено також результати його досліджень лісів на широких географічних просторах (Крим, Північний Кавказ, Азербайджан, Грузія, Середнє Поволжя та ін.). Більш чітко подано методику порівняльної екології рослин (І частина книги). «Основи лісової типології» перекладено на багато мов світу — болгарську, польську, англійську, китайську тощо.

У 1952-1956 pp. П. Погребняк проводить велику роботу по організації вивчення природи і заліснення Олешківських пісків. Він спростовує думку про споконвічну безлісність піщаних масивів нижнього Придніпров'я і на основі своїх оригінальнихдосліджень опрацьовує торф'яно-гніздовий метод заліснення бугристих пісків. Так було започатковано освоєння величезних піщаних просторів Херсонщини.

П. Погребняк обгрунтував потребу створення широкої мережі еколого-географічних стаціонарів для дослідження динаміки ландшафту, різноманітних явищ у житті природи, що потребують втручання людини. У світлі класичних традицій вітчизняного природознавства (комплексний підхід до вивчення ландшафтної системи рослина-атмосфера-грунт-підгрунтові води) він опрацював теорію і методи цього напряму в географії. Методологічно важливим був для нього спосіб трактування природно-територіального комплексу з позицій екосистеми. Працюючи в Києві майже третину сторіччя (1933-1976 pp.), він створив в його околицях ряд цінних дослідних об'єктів (географічних культур, гідростаціонарів, метеорологічних пунктів тощо), які були постійними об'єктами його спостережень і досліджень.

Його підручники, написані для вузів цікаві, є тут багато нових принципово важливих думок та глибокий аналіз фактичного матеріалу. Це, зокрема, «Загальне лісівництво» (1-ше вид. 1965, 2-ге — 1969), що стоїть на рівні останнього слова науки в цій галузі, і «Лісове ґрунтознавство» у співавторстві з Немезовим, яке видано також і англійською мовою в США (1968).