Бабуган-Яйла. Хотинська і Донецька височина. Гологори. Гора Камула

Бабуган-Яйла

Бабуган-Яйла — найвищий масив Головного пасма Кримських гір, між Гурзуфом і Алуштою. На південному заході межує з Гурзуфською яйлою, Гурзуфським перевалом з'єднується з Нікітською яйлою. Пересічна висота 1000-1400 м, максимальна — 1545 м (г. Роман-Кош — найвища точка Кримських гір). Протяжність вершинної поверхні близько 9 км, ширина до 4,5 км. Поверхня платоподібна, поширені карстові форми рельєфу. На північному сході яйли — найвище інтрузивне утворення Кримських гір — г. Чамни-Бурун. У північно-західній частині Бабуган-Яйли розташований хребет Сінабдаг з вершинами Мала Чучель, Велика Чучель та Чорна, які обмежовують живописну Центральну улоговину. Складається з вапняків і конгломератів. На яйлі бере початок р. Улу-Узень. Поверхня яйли вкрита лучними степами, зокрема різнотравно-типчаковими, злаково-різнотравними та петрофітами; на схилах — ліси (бук, сосна, граб). На висоті близько 1250 м — унікальний гай берези бородавчастої.

Хотинська височина

Хотинська височина — горбисте пасмо в центральній частині Прут-Дністровського межиріччя, у межах Чернівецької області. Простягається з південного заходу на північний схід на 50 км. На заході має ширину 20-22 км, пересічні висоти 350-400 м, максимальна — 515 м (г. Берда — найвища точка рівнинної частини України), на сході звужується до 5-7 км при висоті 475-350 м. Геоструктурну основу становить горстоподібний блок з крутим західним і пологішим східним краями, складений неогеновими вапняками, пісковиками, глинами, гіпсами. Хотинська височина глибоко розчленована крутосхилими долинами приток Дністра і Пруту. У верхів'ях прутських приток утворилися циркоподібні улоговини. Понад 75% площі займають букові і дубово-грабові ліси. На безлісих вершинах і схилах — луки. У зв'язку з великою крутизною схилів орних земель мало. В структурі ландшафтів панівними є горбисто-пасмові ерозійно-зсувні схилові та широ-копасмові хвилясті межирічні місцевості. Корисні копалини — будівельні матеріали, мінеральні води. Район туризму, рекреації.

Донецька височина

Донецька височина знаходиться на південному сході України, в межах Донецької, Луганської і частково Харківської областей України та на півночі Ростовської області Росії. Вона простягається на 350 км з північного заходу на південний схід шириною до 150 км. На півночі вона обмежена долиною Сіверського Дінця (уступ заввишки 120-150 м), на південному заході межує з Приазовською височиною, на Заході — з Придніпровською низовиною, напівденному сході виходить за межі країни. Абсолютна висота до 367 м — г. Могила-Мечетна. Генетично вона пов'язана з Донецькою складчастою спорудою, Бахмутською западиною і Кальміус-Торецькою западиною. Складається височина головним чином з пісковиків, вапняків, сланців, доломітів, мергелів, пісків, лесових та інших порід. Розрізняють південно-східну (Донецький кряж) і північно-західну частини Донецької височини. Межу між ними умовно проводять по лінії Лисичанськ — західніше Артемівська — Горлівка — Донецьк. У рельєфі Донецької височини чітко простежується головний вододіл, ускладнений пасмами, гривами, гребенями та останцями. Тут виділяються відпрепаровані ерозією підняття — так звані куполи Грибуваха, Центральний і Дяківський. Максимальні відмітки північно-західної частини височини сягають 250 м. Тут переважають пластово-денудаційні рівнини з розвинутим хвилястим рельєфом.

Річки височини належать до басейнів Дніпра, Дону й Азовського моря, найбільші — Сіверський Донець, Кальміус, Кринка, Міус, Вовча, Самара. Особливостями рельєфу є численні балки та яри. Серед сучасних геоморфологічних процесів поширені карст, водна ерозія та зсуви. Характерні також антропогенні форми рельєфу — терикони, кар'єри, мульди осідання, насипи тощо. Тут є родовища кам'яного вугілля, хімічної сировини, руд кольорових металів, будівельні матеріали.

Донецька височина розташована у межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції, для якої характерне поєднання степових елементів із звичайними чорноземами і лісостепових (на підвищеннях) ландшафтів з типовими чорноземами на лесах. Височина характеризується високою господарською освоєністю території. Ділянки степу з природною рослинністю збереглися на крутих схилах і на заповідних територіях, зокрема у Луганському заповіднику. По балках і байраках — дубові, ясеневі й кленові ліси.

Гологоро-Кременецький кряж

Гологоро-Кременецький кряж — крайня північно-західна, найбільш підвищена частина Подільської височини у межах Львівської, Тернопільської і частково Рівненської областей. Довжина кряжу близько 170 км. Висота — до 471 м (г. Камула — найвища точка Подільської височини). Кряж має вигляд плоских останцевих масивів, розчленованих річковими долинами, балками та ярами. За природними особливостями кряж поділяється на окремі частини — Гологори, Вороняки та Кременецькі гори.

Гологоро-Кременецький кряж знижується на південний схід, має чітко виражену асиметричну будову — стрімкий північний схил (вис. 150-200 м) і пологий південний. Тут поширені ерозійні процеси. Кряж складається з вапняків, мергелів, пісковиків та пісків. Під широколистими дубово-грабово-буковими лісами на лесовидних суглинках і мергелях сформувалися ясно-сірі лісові грунти. Це район лісового і сільського господарства та рекреації.

Гора Камула

Камула — найвища вершина Подільської височини. Одна з найвищих точок не тільки рівнинної частини України, але й всієї Східно-Європейської рівнини. Розташована вершина поблизу с. Романів Перемишлянського району Львівської області, у західній частині Гологір. Висота її 471 м. Вона являє собою структурно-денудаційний останець субмеридіонального простягання, що підноситься над навколишньою територією на 20-30 м. Складається з пісковиків, вкрита буковим лісом природного походження та дубово-грабовими насадженнями. Вершина Камула знаходиться в межах Романівського ландшафтного заказника.

Гологори

Гологори — горбогірне пасмо на півночі Подільської височини, частина Гологоро-Кременецького кряжа в межах Львівської області. Довжина пасма 45 км, ширина близько 10 км. Максимальні висоти зосереджені в західній (г. Камула, 471 м — найвища вершина Подільської височини) і центральній частинах. Пасмо має асиметричну форму: на південному заході крутим уступом обривається до Малого Полісся, на південному сході поступово переходить у Перемишлянське горбогір'я. Поверхню Гологори розчленовують притоки Західного Бугу та Дністра. Характерні долинно-балкові форми рельєфу. Складається з мергелів, алевритів, пісковиків, пісків і вапняків, перекритих головним чином лесовидними суглинками. Тут поширені ерозійні процеси.

У ландшафтній структурі Гологор переважають місцевості крутосхилих розчленованих горбів і пасом з сірими лісовими чи слабоеродованими грунтами на лесовидних суглинках під грабозо-буковими лісами та похилистих пасом і увалів із сірими, ясно-сірими грунтами на лесовидних суглинках, які головним чином розорані. Розвинуте лісове та сільське господарство. Район рекреації.