Рельєф Львівської області. Волинська височина. Мале Полісся

Складній тектонічній та геологічній будові території Львівської області відповідає не менш складний та різноманітний рельєф, що робить нашу область своєрідною, цікавою і привабливою:

своєрідною, бо тут наявні низинний, височинний, горбогірний та гірський рельєф;
цікавою, бо розгадка, специфіки рельєфу веде до розгадки історії його походження;
привабливою, бо рельєф тут живописний, привабливий для очей, привабливий різноманітністю, динамічністю.

Проїжджчаючи з півночі Львівської області до півдня (а це можна здійснити приблизно за 4-5 годин) через Сокаль, Жовкву, Львів, Миколаїв, Дрогобич, Стрий, Сколе, Славське пересікаються: Сокальське пасмо Волинської височини, низовина Малого Полісся, хвилясте підвищення Пасмового Побужжя, видно височину Розточчя (справа перед Львовом), Львівське плато, Стільське горбогір'я (видно зліва перед Миколаєвом), Верхньо-Дністровську низовину, Дрогобицьку (передгірну) височину, низькогірні окраїнні хребти Карпат, середньогірні Сколівські Бескиди, низько- і середньогірні хребти Верховини.

Такий спектр нерівностей поверхні Землі (рельєфу) має свої умови, причини, та чинники формування.

Рельєф Львівської області

В межах платформенної частини Львівської області рельєф рівнинний: низовинний і височинний. Діапазон висот тут коливається від 185 м до 471 м. Найнижчий пункт розташований в руслі ріки Західний Буг на північній межі області. Найвищим пунктом є гора Камула, яка розташована в пасмі Гологори, що належить до Подільської височини (біля с. Романів). Принагідно додамо, що ця вершина є найвищою на всьому рівнинному просторі від Карпат до гір Скандінавських, Уралу, Кавказу, Криму. Лише Хотинська височина з горою Берда, що розташована в межиріччі Пруту і Дністра (у Чернівецькій області) має більшу висоту – 515 м.

Волинська височина

У північну частину Львівської області входить південне пасмо Волинської височини — Сокальське. Це невисоке (до 290 м) хвилясте підвищення, що простягається широтно і продовжується на заході в Польщі і на сході — у Волинській області. Височина розділена на окремі частини долиною р. Західний Буг — широкою і добре сформованою з пологим і відносно низьким лівим берегом та високим правим берегом. У височину врізаються долини коротких річок, що виходять до основної долини — до Бугу.

Відносні висоти (перевищення вододілів над долинами) тут коливаються у межах 100 м, хоч переважають 20-40 метрові перепади. Лівобережна частина височини має більш плавні форми рельєфу, сформовані терасові рівні. Правобережна частина височини ускладнена глибшими і різкішими врізами, крутішими схилами. З південного боку Сокальська височина закінчується виразним прямолінійним уступним зниженням до Малого Полісся.

Мале Полісся

Мале Полісся можна характеризувати як внутрішню котловину в межах Волино-Подільської височини. Розташоване між окремими пасмами цієї височини — Волинським пасмом на півночі, Розточчям на заході і Поділлям на півдні та південному заході. Воно має форму пропорційного прямокутного трикутника, найкоротша сторона якого простягається вздовж Розточчя, прямий кут розташований на місці крутого повороту Подільського уступу (біля г. Камула), а гострий кут орієнтований на схід, де (вже на території Рівненської області) Мале Полісся «виклинюється» і вузькою «протокою» з'єднується з Житомирським Поліссям.

Мале Полісся — найрівніша територія в межах області. Місцями вона настільки плоска, що нахили майже не помітні, а вода після дощу не спливає, як звично, схилами, а застоюється калюжами на місці випадання. В цілому, в межах Малого Полісся діапазон абсолютних висот коливається від 187 до 330 м, що не дозволяє відносити його до низовин. Найбільш вирівняною і плоскою є центральна смуга Малого Полісся.

Окраїнні частини (з усіх сторін) припідняті і слабо хвилясті. Особливо виразно це проявляється на північній (перед Волинською височиною) смузі — біля сіл Карів, Домашів, Корчин, м. Радехів, с. Лопатин, де близько до поверхи виходять мергелі. Подібна ситуація спостерігається і з південного боку Малого Полісся, де відклади мергелю знову близькі до поверхні.

Пасмове Побужжя

Своєрідною височинною складовою частиною Малого Полісся є Пасмове Побужжя, що розташоване у чотирикутнику між Жовквою, Буськом, Красне, Водниками, Львовом. Воно складається з підвищених пасм і міжпасмових знижень, що простягаються паралельно з заходу на схід. Всього виділяється шість таких пасм: Смереківське, Куликівське, Грядецьке, Малехівське, Винниківське, Чижиківське. Пасма піднімаються над зниженнями на 30-50 м, мають майже плоскі, або слабохвилясті поверхні і досить виразні бокові схили. Деякі широкі пасма (Куликівське) мають внутрішні повздовжні зниження, що ніби розділяють ці пасма на окремі «поздовжні» блоки. Південні пасма у своїх східних частина) розділені поперечними річковими долинами на окремі «поперечні» блоки.

Міжпасмові зниження представляють собою широкі плоскі (абсолютно плоскі) долини, виповнені торфовищами. В межах долин усі річки спрямлені (перетворені на канали), прокладена сітка додаткових осушувальних каналів.

У центральній частині Малого Полісся поширена майже плоска поверхня з ледь вираженою хвилястістю і локальними перевищеннями 3-10 м. Річки тут течуть у слабо виражених долинах, а на межиріччях багато майже безстічних заболочених знижень. Вододіли виражені дуже слабо і лише в окремих випадках (між ріками Рата і Болотня) простягаються виразними прямолінійними пасмами.

Дуже цікавими формами рельєфу тут є дюни, що розташовані поодиноко групами чи ланцюгами. Дюни мають відносні висоти 5-10-15 (до 25 м) м, а крутизна їх схилів — 3-7-15 градусів. Смуга Малого Полісся, де дюни є характерним елементом рельєфу території простягаються від державного західного кордону (між м. Угнівом і Рава-Руська) до східних меж області в околицях Бродів. На топографічних картах цю смугу можна виділити за скупченням зелених плям лісів, які є індикатором піщаних відкладів і разом з ними — дюн.

Дуже подібною за характером рельєфу є ще одна частина Львівської області — трикутник між Розточчям на сході, лінією через міста Мостиська, Судова Вишня на півдні і західною державною границею на заході. Подібність у них, тільки зовнішня — за рельєфом, грунтами, рослинністю і четвертинними відкладами. Тектонічні структури даної території дуже різні: тут розташовані контакти Передкарпатського тектонічного прогину, Західно-Європейської та Східно-Європейської тектонічних плит. Дочетвертинні відклади також дуже відмінні (Яворівські поклади сірки). Проте, потужний шар відкладів четвертинного часу (піски, суглинки) і однакові рельєфотворчі процеси аналогічних малополіським привели до формування на описуваній території поліських рис рельєфу. Варто відзначити дещо сильніше виражену хвилястість поверхні.