Скеля Коцюбинського. Гайдамацький яр. Ісачківський соляний купол. Соколині гори. Гора Червоний Камінь

Скеля Коцюбинського

У Вінниці біля водосховища на правому березі Південного Бугу серед інших скель піднімається скеля, назва якої пов'язана з іменем українського письменника Михайла Коцюбинського, що народився в цьому місті. Долина річки тут неширока, глибоко врізана в давні кристалічні породи. Сучасне русло, будучи затисненим між скелястими берегами, ледь меандрує в межах заплавної тераси, острівки якої витягнуті вздовж річки. Скелі розбиті вертикальними і горизонтальними тріщинами на окремості неправильної форми. Вони складені гранітоїдами (віком 2150 млн. років), переважно чарнокітами — породами середньо-, рідше дрібнозернистими, темно-сірими з синюватими і зеленуватими відтінками, що обумовлені наявністю плагіоклазу, піроксену і кварцу. В них часто містяться також такі мінерали, як біотит і амфіболи.

Місцевість дуже мальовнича, урвисті скелі берегів річки надають їй характеру мальовничого ландшафту.

Гайдамацький яр

В районі сіл Гамулівки, Буши, р. Бугинці (ліва притока р. Мурафи) знаходиться Гайдамацький Яр — частина долини р. Бушинки нижче с. Гамулівки. Численні скелі, складені аркозовими пісковиками могилівської свити венда, в цій вузькій, затіненій долині, що поросла лісом, оброблені вітром і мають дуже чудернацькі обриси. Як окремі горби зустрічаються виходи граніту. Група скель, що звуться Євстафієвими, піднімається у вигляді величезних стовпів, що схожі на мури в декілька поверхів, зустрічаються грибоподібні скелі, що іноді спираються одна на одну. На деяких скелях лежать оброблені вітром брили типу каменів, що коливаються. На поверхні скель помітні глибокі борозни і поглиблення, камери округлої форми, різко відполірована шаруватість. Скелі Гайдамацького Яру є результатом післяльодовикової еолової діяльності. Деякі з них мають оригінальні назви: Весела, Баран, Гриб. В скелі Гайдамацька є печера і підземний хід до с. Буше довжиною 4 км. Мальовничість ландшафту доповнюють 70-80-літні граби і вікові дуби.

Ісачківський соляний купол

Біля с. Ісачки на правому березі р. Сули розташований Ісачківський соляний купол. Цей пагорб висотою 54 м, який обрамляє річка. У плані пагорб має форму витягнутого овалу з південного заходу на північний схід (1,6x3,7 км), південне крило купола значно стрімкіше північного. Південний схил пагорба розчленований ярами. Ісачківський соляний купол являє собою діапірову структуру — яскравий приклад соляної тектоніки. Соляний шток оточений потужньою обрамкою тектонічної брекчії переважно з брил діабазу, менше з гіпсу та вапняку. У брекчії в деяких свердловинах на глибині 138,6 — 172,6 м у тріщинах сланцевих мергелів та вапняків, які межують з кам'яною сіллю, спостерігаються кремній і сліди важкої нафти. Кам'яна сіль відкрита на глибинах від 40 до 315 м. Сіль дрібно- і крупнокристалічна, від світло-сірої до бурої, складена з натрію — 38,4%, хлору — 60,3, сульфаду кальцію — 1,76, хлориду магнію — не менш 0,18%.

Вивітрені діабази використовуються для дорожнього будівництва. Кам'яна сіль у штоці має девонський вік, як і діабази та інші породи, що складають брекчію, в якій знайдена домінуюча девонська фауна. Брили брекчії винесені штоком солі з глибин 4-5 км. Ісачківський соляний купол має велике наукове значення та є прикладом соляної тектоніки.

Соколині гори

Біля с. Губкова та смт Соснівки на правому березі р. Случі знаходиться дуже мальовничий куточок природи — Соколині гори, чи Надслучанська Швейцарія. Случ тече між стрімкими, часто скельними берегами, на яких росте ліс. Особливо гарна скеля Князь-гора висотою 60-70 м, яка прямовисно зривається до річки. Біля підніжжя скелі розташований Губківський кар'єр, де видобувають сірі гнейси, що містять графіт й кристалічні сланці раннєпротерозойського віку. Зблизька до с. Губкова ці породи перетинає потужна (до 100 м) дайка амфіболіту з характерною кулеподібною окремістю, що складається з ортоклаз-пертиту, рогової обмамки й біотиту. Саме тут проходить невелика дайка (1-2 м) базальтів, яка перетинає більш давню жилу пегматиту. На вершині скелі Князь-гора збереглися руїни середньовічного замку й залишки городища древлян. Тут дивне поєднання рослин. Поруч з типовими представниками поліської флори, наприклад рододендроном жовтим, ростуть степові, рідкісні для Полісся види — перловик трансильванський, косатик угорський тощо. За легендою, у замку жив багатий князь, що сховав у таємних місцях свої скарби. Але дарма шукали люди скарби в руїнах. Багатство було у них під ногами, в горі — у її цінному камені.

Роменський соляний шток

За 4 км на схід від Засулля, східної околиці районного центру Ромни, височить гора Золотуха довжиною 5,6 й шириною 2 км. Це Роменський соляний купол, що належить до активних відкритих соляних діапірів. Ядро купола — соляний шток — складене кам'яною сіллю, винесеною з глибини приблизно 5 км, яка залягає в даний час у склепінні купола на глибині 50-240 м. Соляне тіло штоку обрамлене тектонічною брекчією з брилами давніх порід, серед яких діабази, вапняки тощо. Кам'яна сіль і породи основної частини брил тектонічної брекчії за віком належать до девону. У склепінні купола під четвертинними суглинками на незначній глибині (від 3 до 30 м) залягає брекчія, на крилах купола — кам'яновугільні й більш молоді відклади, підняті штоком, який не припинив свій рух і нині.

На Роменському соляному куполі зафіксовані нафто- і газовиявлення. Він довго був об'єктом розвідувального свердлування на нафту й газ. Під час закладання свердловин на куполі вперше був отриманий притік нафти з брекчії.

У 50-ті роки відкрито нафтогазоносний басейн у Дніпровсько-Донецькій западині, освоєння якого має велике значення для народного господарства.

Роменський соляний шток — яскравий вияв соляної тектоніки і унікальна геологічна пам'ятка природи.

Гора Червоний Камінь

За 2 км на південний захід від с.Великої Іловиці знаходиться мисоподібний виступ Північно-Подільського урвища. Це гора Червоний Камінь. Вона складена неогеновими породами. На вершині гори залягає потужна плитоподібна товща оолитових вапняків сарматського ярусу (неоген). Вапняки вивітрюються повільніше, тому гора має вершину з рівною поверхнею. На її поверхні знайдені знаряддя давньої людини. У підніжжі плити розвинені великі карстово-суффозійні порожнини. На схилах гори відслонюються щільні кварцитовидні пісковики червоного кольору. Від брил червоного пісковика, які розкидані по схилу, гора й отримала назву.

Печера Атлантида

В с. Завалля на лівому березі Збруча знаходиться карстова печера Атлантида в гіпсах тортонського ярусу (неоген). Загальна довжина печери близько 2400 м. Вона єдина в межах Поділля з чітко виявленою трьохповерховою будовою, поверхи якої об'єднані стрімкими переходами. В печері знаходиться багато залів й коридорів, на стінках, склепіннях та підніжжях яких розвинені натічні форми гіпсу різного зафарбування. Зустрічаються волокнисті кристали гіпсу довжиною до 1,5 м. Печера унікальна за різноманітністю вторинної гіпсової мінералізації. У галереях магістрального поверху печери сформована товща рихлого наповнювача потужністю до 6 м. Аналіз морфології печери і вивчення розрізу наповнювача галерей дають можливість відновити палеогідрогеологічні і палеогеографічні умови території у пізньонеогеновий четвертинний час.

Піщані дюни заказника Березові Койки

На околицях с. Збур'ївки, Іванівки, Рибальче на південному узбережжі Дніпровського лиману розташований ботанічний заказник Березові Колки. На території заказника, а також далеко за його межами поширені піщані дюни еолового походження — кучугури, що утворилися під впливом вітру, який переміщував пісок, намитий водами Дніпра. Тут вивчається можливість закріплення піщаних валів-кучугур. Кращими деревними породами для цих цілей визначені біла акація, низькоросла береза, вільха. Територія заказника являє собою великий інтерес з геоморфологічної точки зору, тому що тут поширені унікальні форми рель'єфу, які характерні для лівобережних піщаних терас Дніпра і одержали назву «кучугурний ландшафт».