Як районувати Україну. Київський економічний підрайон
Як районувати Україну
Україна — найбільша за площею держава Європи і п'ята — за чисельністю населення. Це велике мозаїчне панно із окремих взаємопов'язаних територій, певною мірою відмінних між собою політично, економічно, соціально, демографічно, історично, екологічно. Тому умови для проведення економічних реформ, напрям і шляхи подальшого розвитку окремих територій різні. Різними можуть бути і результати реформ, оскільки кожний район як своєрідна соціально-економічна система в територіальному поділі праці відіграє тільки йому властиву роль.
Специфічні особливості, які надають території неповторних рис слід враховувати під час вдосконалення територіальної організації продуктивних сил та структурної перебудови народного господарства. Тому на порядку денному стоїть питання нового комплексного районування території України.
Таке районування має грунтуватися на історичних, природних, демографічних, соціальних, економічних, екологічних характеристиках окремих регіонів України як цілісної і неподільної території. Слід створити відповідні структури, які б узгоджували, направляли, координували розвиток окремих районів. Стара система економічних районів була орієнтована на єдиний центр, який нині знаходиться за межами нашої держави. Існуючий економічний поділ України, не тільки віджив своє, але й гальмує раціональну територіальну її перебудову на рівні свідомості.
В новому районуванні слід відбити територіальні відмінності сучасної демографічної ситуації, які мають стійкий характер. Серед чинників, що визначають негативні демографічні тенденції є і трагічні періоди першої світової і громадянської воєн, голодомор 1932-1933 років, репресії, зокрема 1937-1938 років, друга світова війна, післявоєнні депортації населення Західної України, Чорнобильська аварія тощо. В результаті маємо територіально неоднорідну густоту населення, його природний і механічний рух, вікову структуру, професійний склад трудових ресурсів і забезпеченість їх робочими місцями.
Слід враховувати і соціальні чинники в розвитку певної території. Різниця в рівні життя населення досить відчутна не тільки між окремими регіонами України, але й у межах областей. Соціальний комфорт й умови проживання населення з точки зору забезпеченості соціально-побутовими, медичними, культурними закладами, як правило, вищі в промислово-розвинених районах порівняно з сільськогосподарськими. Вирішення цих проблем також вимагає диференційованого підходу.
Економічна криза й політична нестабільність у нашій країні супроводжується загостренням екологічної ситуації, що в свою чергу поглиблює негативні соціальні наслідки, дія яких фактично не прогнозована. Аварія на Чорнобильській АЕС ще більше наблизила державу до критичної межі, після якої процеси деградації природи вже стануть нерегульованими.
Нинішня екологічна ситуація є результатом авантюрної економічної політики, яка не рахувалася з законами територіальної організації продуктивних сил, розумними нормами зосередження і спеціалізації виробництва.
У деяких районах екологічний чинник став основною перешкодою на шляху розвитку продуктивних сил. Окремі райони Донбасу й Придніпров'я перетворилися в зони екологічного лиха. Напружена ситуація в Північному Криму, Черкаській області.
Стає очевидним, що перспективна економічна політика повинна спиратися на диференціацію господарства і стан природного середовища. В системі районування екологічний чинник є одним із визначальних. Отже, необхідне еколого-економічне районування України.
Таким чином, викладені чинники є об'єктивною передумовою диференціації економічного потенціалу як у територіальному, так і в галузевому відношенні. Від спеціалізації й концентрації виробництва, які йшли переважно стихійно та орієнтувалися на формування великих територіально-виробничих комплексів, Україна успадкувала деформовану економічну структуру.
Вкрай нерівномірно розміщені продуктивні сили. Порушені міжгалузеві співвідношення їхнього розвитку. Нині, коли структурна перебудова народного господарства визначає основний напрям економічної політики, в основу практичних дій слід покласти саме регіональний підхід до проблем соціально-економічного розвитку України.
Київський економічний підрайон
Київський підрайон — елемент функціонально-територіальної структури Південно-Західного економіко-географічного району. Складається з Києва, Київської, Чернігівської та Черкаської областей. Площа — 81,8 тис. квадратних кілометра, населення близько 9 млн. чоловік. Розміщений в центральній частині країни, має вигідне економіко-географічне положення. Природні умови, в основному, сприяють інтенсивному господарському розвитку регіону. Природні ресурси незначні (нафта, горючі гази, буре вугілля, торф, будівельні матеріали).
Рівень розвитку промисловості високий, але територіально досить нерівномірний. В підрайоні знаходиться найбільший в Південно-Західному районі Київський господарський вузол. Республіканське й міждержавне значення мають окремі галузі машинобудування, хімічної, легкої та харчової промисловості.
Господарство підрайону — складний комплекс. В його складі виділяються галузеві і міжгалузеві комплекси — паливно-енергетичний (видобування бурого вугілля, торфу, нафти і газу, виробництво електроенергії), машинобудування (суднобудування, верстатобудування, приладобудування, електротехніка), хімічний (продукція основної хімії, лаки, фарби, пластмаси, хімволокно та ін.), лісопромисловий (деревообробка, лісохімія, виробництво меблів), агропромисловий (продукція сільського господарства, легкої, харчової промисловості тощо), будівельно-індустріальний (виробництво стінових матеріалів, промислове крупнопанельне домобудування та ін.). Провідне значення належить машинобудуванню.
Господарська єдність Київського підрайону постійно зростає, хоча все ще незначна. Адміністративні області — Київська, Чернігівська і Черкаська мають помітні відміни. В їх межах сформовані обласні господарські підрайони (другого порядку) та їх комплекси.
Центром організації території підрайону є м. Київ — столиця України. Вплив міста — господарський, культурний, науковий та інший поширюється на всю республіку і навіть за її межі, однак найбільш він відчутний в межах Київського підрайону. Київ спеціалізується на виробництві електронних керуючих машин, приладів, обладнання для хімічноїпромисловості, літаків, траулерів, верстатів-автоматів.
Найбільшими промисловими центрами регіону є Чернігів (хімічна, легка, харчова, деревообробна та металообробна промисловість), Черкаси (машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість), а також Біла Церква Київської області. Крім вищезгаданих центрів виділяються значним господарським потенціалом швидкозростаючі середні міста. В Київській області це — Бориспіль, Фастів, Бровари, в Чернігівській — Прилуки і Ніжин, в Черкаській — Умань і Сміла.