Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

З'їзди Українського географічного товариства. Стаціонарні географічні дослідження

О. Маринич

З'їзди Українського географічного товариства

З'їзд Українського географічного товариства — найвищий орган Українського географічного товариства (УГТ). Відповідно до статуту на з'їздах розглядають науково-організаційні питання — звіти про діяльність, вибори керівних органів та обговорюють основні наукові географічні проблеми. У роботі беруть участь обрані делегати, доповідачі, а також запрошені. До з'їздів видають звіти про роботу, друкують матеріали або тези наукових доповідей, організовують виставки географічної літератури, проводять наукові спеціалізовані екскурсії.

З'їзди відбуваються регулярно через кожні 5-6 років. Науково-організаційна діяльність Географічного товариства України, тематика з'їздів тісно пов'язані з науковими і прикладними напрямами розвитку географічної науки з завданнями економічного і соціального розвитку країни.

Перший з'їзд Українського географічного товариства

1-ий з'їзд УГТ відбувся 1964 р. в Києві. В його роботі взяло участь 675 чоловік, з них 172 делегати. Крім науковців, вчителів і спеціалістів різних галузей народного господарства республіки, були присутні вчені з Москви, Ленінграда і Тбілісі.

На пленарних засіданнях обговорювалися такі основні проблеми:

На засіданнях секцій заслухано доповіді з проблем ландшафтознавства, розвитку продуктивних сил економічних районів республіки, географічних основ районного планування, розміщення населення, раціонального використання природних ресурсів, класифікації форм рельєфу, боротьби з негативними природними процесами, експедиційних досліджень Чорного моря і Північної Атлантики.

Другий з'їзд Українського географічного товариства

2-ий з'їзд УГТ проведено 1970 р. у Львові. У його роботі взяли участь 590 чоловік, з них 112 делегатів: представники наукових установ, вищих і середніх навчальних закладів, виробничих і проектних установ республіки, географічних товариств республік колишнього СРСР.

Обговорювалися науково-організаційні питання, наукові доповіді про використання природних ресурсів та розміщення продуктивних сил, про конструктивну географію, наукові основи охорони природи тощо. Крім пленарних засідань, на з'їзді працювало 5 симпозіумів: теоретичні і прикладні питання природно-географічних досліджень, теоретичні і прикладні питання економіко-географічних досліджень, проблем комплексного картографування території України, географічні проблеми Українських Карпат і Поділля та методичних питань вищої географічної освіти і шкільної географії.

Третій з'їзд Українського географічного товариства

3-й з'їзд УГТ відбувся 1975 р. в Харкові. У його роботі взяло участь понад 500 чоловік, у тому числі 124 делегати. Відбулися пленарні засідання та секції: фізичної географії і охорони природи, економічної географії, картографії, геоморфології та палеогеографії, рекреаційної і медичної географії та географічної освіти.

Обговорювали такі основні проблеми:

Четвертий з'їзд Українського географічного товариства

4-ий з'їзд УГТ відбувся 1980 р. у Луганську. У ньому взяло участь понад 500 чоловік, у тому числі 172 делегати. Важливими темами для обговорення були:

  • проблеми щодо управління соціальною економікою і завдань географічної науки;
  • географічні дослідження регіональних проблем природокористування в Україні;
  • конструктивний напрям у географії;
  • прогнозування і моделювання геосистем тощо.

Крім галузевих секцій, на з'їзді працювала секція географічних проблем Донбасу як одного з найважливіших природно-господарських регіонів.

П'ятий з'їзд Українського географічного товариства

5-ий з'їзд УГТ проходив 1985 р. у Сімферополі. У ньому взяло участь близько 600 осіб, у тому числі 214 делегатів від 30 відділів, які представляли 8,5 тис. його членів.

Основні теми:

  • економіко-географічна теорія виробничо-територіального комплексу утворення;
  • теоретичні і прикладні проблеми вивчення природно-територіальних комплексів;
  • використання земельних ресурсів;
  • географічних проблем зрошування степів;
  • розробка систем карт по реалізації продовольчої програми.

Висвітлювалися питання методології і методики реконструкції палеоландшафтів, підсумки і завдання вивчення Чорного і Азовського морів, розвитку математичних методів моделювання складних геосистем. Значну увагу приділено методиці стаціонарних географічних досліджень, пропаганді географічних знань і еколого-географічному вихованню.

Шостий з'їзд Українського географічного товариства

6-ий з'їзд УГТ відбувся у травні 1990 р. в Одесі. На ньому обговорювали фундаментальні і прикладні географічні дослідження, регіональні еколого-географічні проблеми, зокрема Причорномор'я, Чорного і Азовського морів та питання географічної і екологічної освіти і поширення географічних знань.

В. Гріневецький, А. Шевченко

Стаціонарні географічні дослідження

Стаціонарні географічні дослідження — комплекс науково-дослідних робіт, що їх проводять на базі регулярної, щонайменше однорічної діяльності географічних стаціонарів (їхньої мережі) з метою докладного вивчення часових і просторово-часових закономірностей природних та антропогенно-природних процесів і явищ у географічних ландшафтах та їх компонентах. Залежно від змісту та специфіки поставлених завдань розрізняють галузеві (геоморфологічні), гідрологічні, гідрометеорологічні, грунтово-географічні та біогеографічні, тематичні (ерозієзнавчі, сніголавинні, селестокові тощо) і комплексні (ландшафтознавчі) стаціонарні географічні дослідження.

Необхідність комплексних стаціонарних географічних досліджень та їхні напрямки перший визначив наприкінці XIX століття В. Докучаєв. Його ідеї реалізував, значно поглибив і розвинув Г.Висоцький під час проведення тривалих (1892-1904 pp.) досліджень на Великоанадольському стаціонарі у степовій зоні України. Поновлювали та розширювали комплексні і тематичні стаціонарні географічні дослідження у повоєнні роки академічні установи і деякі вузи України (П.Погребняк, М.Щербань, Г.Дубинський та інші).

Теоретичне і методологічне обгрунтування цих робіт забезпечило створення в Україні в 70-80-х роках ряду географічних стаціонарів, на базі яких проводять науково-дослідні роботи, здійснюють моніторинг навколишнього середовища, забезпечують польову практику студентів-географів, біологів тощо. Стаціонарні географічні дослідження проводять з використанням загальнонаукових методів, а також методів галузевих природничих, особливо природничо-географічних наук.

Вирішальна роль в інформаційному забезпеченні комплексних стаціонарних географічних досліджень належить ландшафтно-географічним (у тому числі ландшафтно-біофізичним) та ландшафтно-геохімічним методам. Зокрема, особливе значення мають повторні інструментальні вимірювання мінливих у часі параметрів динаміки ландшафтів. На території України значні площі ландшафтів забруднені радіонуклідами та іншими сполуками (важкими металами, пестицидами, агрохімікатами тощо), активна сезонна, внутрішньосезонна і погодна міграція яких тісно пов'язана з мінливими у часі кількістю та мінералізацією і кислотністю опадів, а також поверхневого стоку. Тому у проведенні стаціонарних географічних досліджень і параметризації часових станів ландшафтів дуже важливими методами є радіологічні та лабораторно-аналітичні.

Істотними для узагальнення результатів вимірювань є також математичні методи в географії, моделювання географічне, комп'ютеризація в географії, прогноз географічний та просторово-часова екстраполяція станів ландшафтів. У країні, де сформувалося багатогалузеве і досить інтенсивне природокористування, особливе значення мають комплексні стаціонарні географічні дослідження, спрямовані на розв'язання теоретичних та практичних завдань.

Головні з них:

  • фундаментальні дослідження динаміки ландшафтів і обгрунтування їхнього тривалого оптимального функціонування в умовах антропогенних навантажень;
  • формування еталонних геоінформаційних систем, що базуються на інструментально виробленій на географічних стаціонарах інтегральній інформації про детерміновані та ймовірні різночасові (внутрішньодобові, добові, погодні, внутрішньосезонні, сезонні, міжсезонні, річні, багаторічні) стани і «поведінку» ландшафтів;
  • вивчення латеральних (горизонтальних) потоків речовини та енергії, які з'єднують місцеві природно-територіальні комплекси в цілісні масоенергопотокові геосистеми;
  • виконання експериментів у ландшафтах з різними видами природокористування, технікою і технологією антропогенних навантажень, ведення моніторингу на основі точних інструментальних і лабораторних визначень параметрів фізико-географічних процесів і явищ;
  • теоретичне обгрунтування, моделювання і безпосереднє вироблення прогнозів зміни станів та «поведінки» ландшафтів.

Останнім часом стаціонарні географічні дослідження набули особливої актуальності й гостроти у зв'язку з необхідністю вивчення ландшафтно-екологічних ситуацій, точного визначення і прогнозування різночасового еколого-географічного стану та змін ландшафтів в умовах високих антропогенних навантажень. Найбільш повні стаціонарні географічні дослідження здійснюють в Інституті географії АН України, Київському, Львівському, Харківському, Одеському та інших університетах країни.